Сергій Конашевич. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 10
Існує міф, що принаймні до 1954 р., доки Хрущов не "подарував" Крим Україні, жоден мешканець півострова не те що не був ознайомлений з творчістю Тараса Шевченка, а й взагалі не знав, хто це такий, а вивчати його вірші місцеве населення нібито примушували вже після 1991 р. Цей написаний кримчанином вірш, якому днями виповниться 110 років, є найяскравішим доказом безглуздості подібних тверджень.
«КОБЗАР» Т. ШЕВЧЕНКА
В годину смутку я витаю Думками десь в недосяжнім; Тоді «Кобзар» я розкриваю І, наче з батьком, раджусь з ним. Він почуттям моїм керує, «Кобзар» цілюще вміє грать, – Хоч сльози ллю, а не горюю, Я радий з ним і сумувать!... Сyмyю з ним я за Оксану І за зруйновану Вільшану, І за Ярему Галайду, На «свято» вкупі з ним іду, І на бенкеті у Лисянці Дивлюсь на гайдамацькі танці, Ховаю з Гонтою синів, Б'ю за знущання ворогів; Нещасну бачу Катерину І Івася, її дитину, – Їх бачу всіх перед собою – І так бажав би я душою, Щоб панувала всюди воля І з нею правда і любов, Щоб зaсiяла краща доля І не лилася більше кров; Щоб боротьба за існування Людей до кривди не вела, Щоб всі думки і поривання Любов братерська пойняла. Про це Шевченко без упину З плачем на кобзі вигравав... Любив він волю до загину – І нам любить заповідав!
Валентин ВІЙЧЕНКО, м. Феодосія «Рідний край» (Київ) – № 9 – 20 (7) березня 1908 р.
Тараса Шевченка добре знали в Криму і за життя, і після смерті. У ХІХ – на початку ХХ ст. вчителі кримських гімназій приватно ознайомлювали з його творами своїх вихованців, а цитати з його творів навіть ставали епітафіями на надгробках діячів українського культурного життя на півострові.
У кримській пресі («Крымский вестник», «Ялтинский вестник», «Крымский курьер», «Тавричанин», «Крым») друкувалися присвячені Шевченку статті та поезії як місцевих, так і «материкових» авторів – зокрема, видатного письменника Олександра Кониського. У ті часи українці Криму традиційно збиралися у храмах і громадських осередках півострова (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Євпаторія, Феодосія) на вшанування пам'яті Кобзаря в річниці його народження і смерті, організовуючи релігійні та культурні заходи, – попри санкції з боку як цивільної, так і духовної влади. В останні роки Російської імперії будь-яке публічне вшанування Шевченка було під забороною: не дозволялося називати його ім'ям навчальні заклади та вулиці, а також проводити будь-які заходи, пов'язані з ним, і збирати на них кошти. Втім, незважаючи на це, українці Феодосії та Ялти мали зносини з об'єднаним комітетом зі спорудження пам'ятника Шевченкові в Києві, складаючи пожертви на цю справу.
За радянських часів випадки встановлення монументального зображення Кобзаря в Криму були поодинокими (нпр., у с. Слов'янське Роздольненського р-ну, в названому на його честь кінотеатрі в Сімферополі тощо); тоді ж його ім'я надавалося окремим топонімічним і культурним об'єктам. Пам'ятники Шевченкові з'явилися у великих містах півострова у період незалежності України. Планувалося встановити пам'ятники у Джанкої та смт Новоозерне (Євпаторійський регіон), однак цим планам завадила російська окупація Криму. До того ж пам'ятний камінь у Новоозерному станом на 2015 р. був демонтований. Також невідома доля погруддя Кобзареві на території штабу ВМС України у Севастополі, захопленого окупантами.