Єва Хвиля. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 6
Занудьгувавши вдома, я вирушила у невелику подорож околицями Сімферополя. Вибір припав на маловідому гору Таш-Джарган.
Шлях почався з мікрорайону Фонтани, де мені пощастило жити. Кінець травня радував теплою сонячною погодою — не так спекотно, як буває в літню пору, але й не холодно, як це буває ранньої весни. Отже, пройшовши через не примітний приватний сектор, я опинилася на курній трасі поблизу зупинки 78-го автобуса. Чомусь завжди відчуваю себе незатишно, перебуваючи біля проїжджої частини, саме тому якомога швидше я спустилася вниз до мальовничого ставка — вподобане місце любителів порибалити. Права сторона його була повністю вкрита сірими дірявими валунами, в яких часто ховаються змії, варто сказати, що тут їх чимало. Ліва ж частина поросла соковитою травою, тому тут місцеві пастухи випасають худобу. Вода в ставку смарагдово-зелена, але біля берега від великої кількості вапняку виглядала мутнувато-білою. Перетнувши асфальтовану дамбу, я опинилася на іншому боці над ставком. Переді мною розгорнулося неосяжне поле, десь далеко з севастопольської траси доносився гул проїжджих машин. Досить було трохи пройти протоптаною стежкою, і зліва виднівся невеликий лісок. Високі вічнозелені ялини звісили важкі гілки над дорогою, за ними можна було побачити Холодну балку, що заросла хвойним лісом біля підніжжя. Продовжуючи йти ґрунтовою дорогою, натрапилюєш на роздоріжжя: вузька доріжка тонкою змійкою вела в невеликий гай, але я вирішила продовжити йти по широкій дорозі, визнавши її безпечнішою.
Через півгодини неквапливої ходи, насолоджуючись свіжим повітрям, ароматом квітучих травневих рослин, я опинилася на фінішній прямій — на краю південного схилу з неймовірним захопливим краєвидом на гірське пасмо, вкрите бірюзовими лісами, погода була ясна і відкрився відмінний огляд. Далі йшло плато, застелене м'яким зеленим килимом. По дорозі зустрічалися пахучі чагарники кизилу, яскраво-жовті квіти горицвіту, а часом і неймовірно красиві кримські півонії.
Нарешті я опинилася біля мети — урочища Таш-Джарган. Ця назва перекладі з кримськотатарської означає "розколотий камінь". Місце вразило мене непередаваним краєвидом неповторної кримської природи. Контур його складався зі стрімких обвітрених скель, надаючи йому унікальну, ні на що не схожу форму. Праворуч починався густий, важкопрохідний ліс. Згодом я пошукала інформацію про урочище Таш-Джарган, що має справді багату і цікаву історію: тут розташовувалися стародавні поселення скіфів і таврів, а в ході археологічних розкопок були виявлені стародавні таврські могильники з похованнями. Головною та найвизначнішою пам'яткою справедливо можна вважати дивовижний витвір природи — величезний наскрізний отвір над печерою, що називається Тешкли-Коба, або "Дірява печера". Побачивши її, важко не здивуватися і повірити, що це справа не рук людини. З нею також пов'язана легенда, яка розповідає про те, як таври використовували вирву для жертвопринесень.
Нічим не можна пояснити непопулярність цього місця, адже дивовижна природа тут залишилася недоторканною. Я сповна насолодилася красою, однак вирішила ризикнути і спуститися до села Малинівка через той самий непрохідний ліс. Утім, стежку все ж було знайдено, щоправда, іти спочатку довелося пригнувшись, адже звивисті гілки лізли в очі, хапали за одяг, намагаючись перешкодити моїй прогулянці лісом. Незабаром ступати стало куди легше, і наприкінці я опинилася на широкій дорозі, що вела до зораних полів. Їх довелося долати не менше години, часом навіть з втратою надії на можливість вибратися з цієї глушини. Але, як мовиться: "Дорогу здолає той, хто йде". Втомлена, проте щаслива і сповнена позитивними емоціями, я опинилася в Малинівці. Старенький автобус, який віз мене додому, закінчував цю просту, але пройняту весняним кримським вітром, мальовничими краєвидами та сивою минувшиною подорож.