Крим у творах
іноземної літератури:
Джек Раян рятує Україну
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця»,
2018 рік, випуск № 11
Том Кленсі, американський «майстер бестселерів», відомий у всьому світі письменник гостросюжетного жанру, народився в Балтиморі, штат Меріленд, у 1947 році. З дитинства готував себе до військової служби, проте слабкий зір не дозволив йому зробити кар'єру в армії. Дебютував у літературі Кленсі у досить зрілому віці (в 37 років), проте його перший роман став бестселером і був екранізований — ідеться, звісно, про «Полювання на "Червоний жовтень"».

Ця книга почала великий цикл про Джека Раяна, людину, яка пройшла шлях від аналітика ЦРУ до президента Сполучених Штатів. Кілька книжок циклу стали відомими кінострічками: згадане «Полювання на "Червоний жовтень"», «Ігри патріотів», «Ціна страху», «Пряма та явна загроза», а в 2018 році на телевізійні екрани виходить серіал «Джек Раян». Поки що невідомо, чи буде екранізований роман «Право остаточного рішення», написаний у співавторстві з Майком Грені в 2012 році, в якому, за сюжетом, російський президент, що прагне відновлення СРСР, захоплює Крим, після чого російські війська починають повномасштабний наступ на сході України…

Отже, президент Росії Володін, колишній КДБіст, ладен на все: навіть на вбивство свого ж керівника Служби зовнішньої розвідки Бірюкова та відставного офіцера ФСБ Головка (радіоактивний полоній — дещо нагадує?). Третьою жертвою амбіцій кремлівського реваншиста стає український політик Оксана Зуєва, лідер проросійського блоку у Верховній Раді.

Сценарій реалізується як по нотах: «Ситуація в Києві, здавалося, дедалі погіршувалася. Те, що починалося як серія щоденних виступів українських націоналістів на Майдані Незалежності, за кілька днів перетворилося на десятитисячний мітинг, сповнений антиросійських гасел…».

Проте реакція у східних регіонах та в Криму була блискавичною: «У Севастополі, в Криму, банди скінхедів із лав російської більшості били вітрини магазинів, які належали українцям та кримським татарам, влаштовували підпали та лупцювали випадкових перехожих».

Та агенти ЦРУ, які працювали в Україні, в результаті довідалися, що: «Росіяни організовували автобусні колони з проросійського сходу, заповнені проплаченими профспілковими активістами та висаджували їх у Києві. Водночас вони потай фінансували ЗМІ, що висловлювали націоналістичні погляди. Якщо це так і було, то виходило, що росіян у Києві цікавило не підкорення розумів і сердець, а хаос і розбрат… Було ясно, що ФСБ розгорнула по всьому Криму активність, усіма можливими засобами підживлюючи міжнаціональну ворожнечу».

Виявляється, за цим дійством стоїть кримінальний авторитет Гліб Різаний: «Він народився в Джанкої, в Криму. Це — Україна, та він — етнічний росіянин. Перебрався в Санкт-Петербург на початку 1990-х… Діяв на високій посаді в одному з найбільших слов'янських угруповань — банді «Сім богатирів».

Тим часом до Києва прибуває спецгрупа ЦРУ «Кампус», передовий бойовий загін Заходу. У столиці вони пробули недовго — вирушили до Криму. У Севастополі, з відома української влади та під носом у Чорноморського флоту функціонує так званий «Маяк» — секретний розвідувальний об'єкт ЦРУ. «Кампус» мав забезпечити евакуацію співробітників. Однак виникли люди в цивільному, але добре озброєні і підготовлені.

«Мідас» у цей час перебував разом з Біксбі у радіоцентрі на другому поверсі.
— Вогонь занадто влучний для купки непідготовлених цивільних придурків, — зауважив він. Біксбі погодився.

— Це можуть бути дезертири з «Беркута» або армії, чи бойовики, підготовлені ФСБ. — І додав: — Чорт, це може бути навіть спецпідрозділ, засланий з Росії для дестабілізації ситуації».

Росіяни стріляють в американців, американці — в росіян; пара українських вертольотів підлетіла до «Маяка», щоб евакуювати американців, один Мі-8 ті «цивільні» збили з наплічної зенітно-ракетної установки, а другий повернувся на базу, не ризикнувши повторити долю першого.
Том Кленсі
Президент Раян підняв по тривозі пару «вертикалок» MV-22 з бази морської піхоти в Лодзі (Польща), а для прикриття вислав у Севастополь четвірку винищувачів F-16, дислокованих у Туреччині. Американці, звісно, витягують своїх з кримської пастки.

Коли з Кримом покінчено, Росія починає повномасштабний, не гібридний, наступ на сході України: «Хоча Росія повністю зайняла Крим на другий день вторгнення, втрати зростали після захоплення Луганської та Донецької областей у міру просування на захід. А під кінець дня наступ загальмувала погана погода, через яку більшість російських гелікоптерів опинилася прикута до землі… Росіяни наближалися, й з усього, вони мали намір дійти до самого Києва».

Однак рятує від повного знищення українську державу банальне торбохватство кремлівського режиму. На наше щастя, за імперськими амбіціями та українофобством стоять не фанатики, а шахраї та грабіжники. «Золото партії», а точніше дві сотні мільйонів доларів, вкрадених «чекістами» ще за перебудови, як з'ясовується, спливли в заснованому Володіним у 1990-х першому комерційному банку.

До викрадення цих коштів безпосередньо був причетний Роман Таланов (нинішній голова ФСБ), причому, викравши Гліба Різаного, Раян отримує компромат на свого російського колегу. Після розмови двох президентів Володін стає менш войовничим, а Таланова, котрий і організував знищення Головка, Бірюкова та Зуєвої, вбивають самого.

Хоча Володіну доводиться забиратися з української території… та Крим все одно залишається у складі Росії.

Підсумок, хоч і прикрий, але справедливий… Якщо не справедливий, то принаймні закономірний — для держави, яка багато років нехтувала обороноздатністю, покладаючись на пусті обіцянки, скорочувала військо та розпродавала озброєння у всьому світі. Розплачуватися доводиться територіями.

© Крим — це Україна