Максим Дубов`яз. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 41
Всесвітній день туризму 27 вересня для курортного Криму завжди був святом значущим. Це як свято врожаю для хліборобів. Діячі туристичної сфери – туроператори й організатори екскурсій збиралися на корпоративи подивитися нарешті на себе, бо влітку було ніколи. В хороший рік це був ще не кінець сезону, в хороший рік ще цілий жовтень сновигали шосе гірського Криму автобуси з екскурсійними групами, гості Криму насолоджувалися оксамитовим сезоном, відсутністю черг і натовпів на об'єктах відвідування, поміркованими порівняно з літнім їхнім шаленством цінами й таке все інше.
Історія таврійського туризму цікава й давня. Знайомство світу ХІХ сторіччя з Кримом розпочиналося саме через нотатки мандрівників, які подорожували Кримом не у справах, а для власної цікавості та задоволення. Можна згадати тут насамперед представників поетичного цеху: Капністів, Грибоєдова, Пушкіна, Міцкевича, «кримського суддю» Сумарокова й багатьох інших. Приміром, з нотаток Муравйова-Апостола дізнаємося, що невисокі Кримські гори 200 років тому були набагато більш важкими для мандрівника, ніж ті ж Кавказькі, - через кримське гірське бездоріжжя...
Не гріх також згадати й про кримську ситуацію початку другої половини того ж століття. Це не більше і не менше, ніж перші кроки туризму міжнародного! Розгромлена в ході «Кримської» Східної війни Імперія вимушено ліквідувала свій Чорноморський флот. Севастополь почав розквітати як торговий порт. А ще Севастополь, Балаклава, Альма стали вельми популярними місцями відвідування для туристів з держав, які вписали на сторінки своїх воєнних історій і назви міст та урочищ кримських. Переважно то були англійці – як у недавні наші дні значущу більшість інтуриста кримського складали переважно поляки та німці.
Не згадуємо далі цілу низку діячів загальноімперської та питомо української літератури й мистецтва в зв'язку з Кримом, бо вони ж загальновідомі. Це щодо особистостей.
На масовому ж рівні з кінця того ж століття вже діяв Кримсько-Кавказький гірський клуб, розгалужена мережа осередків якого не монополізувала, може, та впевнено контролювала ринок туристично-екскурсійних послуг. З нагоди сторіччя із заснування його намагалися відновити, бо бренд привабливий. Та було вже запізно, вже діяло безліч новостворених приватних турфірм, ця стихія буяла вже впевнено та зухвало. І тільки вкорінена ще з 60-х мережа профспілкових, а, по суті, державних кримських «екскурсбюро», вчасно акціонізована, зберігала сталість у цім бурхливім потоці.
Ще з міжвоєнних часів екскурсійна справа у Криму посідала дуже важливу місію – як могутній апарат пропаганди й агітації організованого й розміщуваного у колишніх палацах царів та вельмож контингенту радянського трудового та військового курортника. Аналогічну функцію нести було доручено далі й згаданим повоєнним офіційним туристсько-екскурсійним установам. Залишки цих структур у Криму зберігаються й досі, і, здається, саме вони нині здійснюють головну екскурсійну роботу в сьогоденнім Криму.
Як себе почувають «вільні», приватні, які виросли на цім полі в 90-ті роки, екскурсійні команди, не пов'язані прямо з колись державною мережею туристичних бюро, – наразі невідомо. Шалена та цілеспрямована ідеологізація усього кримського життя після холодної весни 2014 року навряд чи залишила їм оперативний простір. Принаймні бачимо в інформаційному полі останніх двох років усе ті ж «екскурсбюро», які очолюють статечні вже колишні радянські пропагандисти й агітатори.
І, головне, різко зменшився саме той контингент, на який і було орієнтовано роботу вільного кримського туристичного бізнесу: українська й російська інтелігенція. Забиті російським пільговим бюджетним «туристом» кримські оздоровниці, треба думати, якось дають собі й у цьому раду, бо вистачає об'єктів невибагливих розваг: дельфінарії, аквапарки… Мабуть, популярні ще монастирі… Однак хто ж насправді про це знає…