Уч-Баш на Інкерманських штольнях: останній прихисток нескорених

Евеліна Кравченко, кандидат історичних
наук, старший науковий співробітник
Інституту археології НАН України, керівник Інкерманської
експедиції ІА НАНУ. Газета «Кримська світлиця», 2019 рік, випуск № 35-36

«…Коли ми вступили до славної бухти, навколо якої з обох боків суцільна височіє стрімка скеля, а навислі береги виступають один проти одного в устя і вузький вхід, тут всі направили в середину округлені судна…» – саме цей пасаж із розповіді Одіссея, повіданій нам Гомером, пригадується при першому погляді на верхів'я Севастопольської бухти. Ліворуч на скелях над Інкерманською долиною ще височіють вежі Каламіти, фортеці готського князівства Феодоро, а праворуч над долиною нависає стрімка скеля із ще помітними зараз слідами гігантського обвалу. Це і є Уч-Баш.

Трагічна історія цього місця відома усім севастопольцям. У 1930-х роках тут на місці заводу шампанських вин було збудовано ціле підземне містечко, відоме під назвою «Спецкомбінат № 1». У штольнях, що утворились від виборки каміння, з якого, власне, і було збудовано Севастополь, було розміщено військові склади, шпиталь, медсанчастину, завод з виробництва окремих видів боєприпасів, гуртожитки, дитячий садочок – повністю автономний світ, який був призначений для довгого стримування супротивника в разі війни.

Із початком війни московське командування саме в цій частині Криму створило опорну базу Чорноморського флоту, яку не збиралися здавати. На початку 1942 року було прийнято рішення про переміщення до Інкерманських штолень усіх боєприпасів Чорноморського флоту. Програна кампанія оборони Севастополя в 1942 році призвела до трагічних подій літа цього року, коли на Гераклейському півострові загинула і потрапила в полон уся Приморська армія, а Інкерманські штольні із залишками мирного населення, пораненими і персоналом 28 червня 1942 року були міновані і підірвані за розпорядженням командувача Чорноморського флоту адмірала Ф. С. Октябрського на виконання наказу, що надійшов із Москви.

В радянський час повідомлялося, що в штольнях була проведена евакуація, визначаючи кількість загиблих до сотні. Після публікації частини документів закритої конференції 1963 р. у Москві, зібраної для розслідування подій червня 1942 р. на Гераклейському півострові, стало зрозуміло, що в штольнях було заживо поховано набагато більше людей, можливо, їхня кількість перевищує кілька тисяч, евакуація людей не проводилася. Такими «проклятими Шампанами» лишалося це місце для севастопольців після закінчення Другої світової війни. Місце, яке було не лише свідком страшної трагедії і воєнного злочину, а й містило в собі весь боєкомплект Чорноморського флоту на 1942 рік, оскільки при підриві штолень склади боєприпасів загалом не здетонували. В якому стані перебували боєприпаси, яким способом проводити їх вийняття і знешкодження, – все це було невідомо і лишалося таємницею за сімома печатками протягом більш ніж півстоліття після закінчення війни.

В археологічних дослідженнях у 1920-х роках від свого першого дослідника Л. М. Соловйова це місце отримало назву Чортове городище (мало таку назву в місцевій топоніміці, бо пагорб, на якому розташоване городище, з півдня оперізує Чортова балка). Будучи співробітником Музею краєзнавства, Л. М. Соловйов провів там збори археологічного матеріалу. Розкопки було розпочато тільки після Другої світової війни тодішнім виконувачем обов'язків директора Херсонеського музею С. Ф. Стржелецьким. Він був яскравим представником свого часу, співпрацював з НКВС, за його сприяння Л. М. Соловйов, якому належить першовідкриття майже всіх відомих з ХХ століття археологічних пам'яток Севастополя й околиць, був переведений на роботу в Сухум, а ще один дослідник старожитностей Інкерманської долини – О. К. Тахтай був звинувачений у співробітництві з окупантами і засуджений за статтею «зрада Батьківщині».

У 1952-1953 роках С. Ф. Стржелецький проводив розкопки на Чортовому городищі, давши йому іншу назву – Уч-Баш, із метою підтвердити результати своєї дисертації. Але результати розкопок були настільки неочікуваними, що їхню інтерпретацію довелося відкласти. Не вкладався в загальну марксистсько-ленінську схему отриманий дослідником матеріал, який свідчив, що тут жили не примітивні таври, мисливці і скотарі, як було вказано у музейних путівниках, а ремісники і землероби зі складними навичками і вміннями, серед яких, як було встановлено вже роботами нашої експедиції, й освоєння процесу отримання заліза із руди, процесу, що започаткував нову добу історії людства – залізний вік.

З того часу матеріал ліг у фонди Херсонеського музею і дуже тривалий час лишався непроаналізованим і неопублікованим. Я побачила ці колекції зовсім випадково. Колишній радянський, а в 2001 році – вже давно американський археолог, професор Пенсильванського університету О. М. Лєсков (Філадельфія, США) в розмові із керівником українсько-американського проекту щодо дослідження Херсонесу і його хори, директором Інституту класичної археології Техаського університету (Остін, США) професором Дж. Картером згадав, що коли він був аспірантом, йому С. Ф. Стржелецький показував дуже цікаві матеріали з Інкермана. На моє прохання співробітники Херсонеського музею показали мені ці колекції, лише від візуального огляду стелажів із якими я втратила дар мови, адже переді мною стояла навіть не наша північнопонтійська доскіфська кераміка, а щось набагато якісніше і в кількості тисяч одиниць зберігання.

Згодом було створено Інкерманський загін Севастопольської археологічної експедиції НЗ «Херсонес Таврійський», а потім ми виокремились в окрему Інкерманську експедицію Інституту археології НАНУ. За повні 8 років розкопок на Уч-Баші ми заклали три розкопи і дослідили пам'ятку на нових ділянках – заході і півночі. Західна ділянка особливо насичена археологічним матеріалом і об'єктами, у стратиграфічній послідовності містила шари Другої світової війни, Кримської війни (Інкерманська битва), VII-XIV ст. н.е. – часу функціонування християнського монастиря і кількох етапів існування поселення фіналу бронзової доби — ранньої залізної доби. Верхній – це зольник (сміттєві відклади) кінця VIII – початку VII ст. до н.е., його підстеляли шари руйнування оборонних споруд городища близько середини VIII ст. до н.е. Залишки оборонних стін перекривали засипаний центр металургії заліза – один із найбільш потужних і ранніх у Північному Причорномор'ї, який стояв на ще раніших оборонних спорудах – рові з давнім містком-в'їздом.

На сучасному етапі досліджень можна говорити про те, що поселення було засноване близько кінця ХІІ ст. до н.е. Це — час значних змін в історії Південної Європи і Середземномор'я, саме тоді відбулося завоювання Трої, народи моря тероризували Єгипет, а на Балканах виникло нове потужне об'єднання племен, яке отримало в історіографії назву фракійської таласократії. Плем'я, яке заснувало це нове поселення у верхів'ї Севастопольської бухти, є спорідненим із населенням кола культур так званого фракійського або східного гальштату, й не виключено, що сам факт появи як цього, так й інших поселень періоду фінальної бронзи в Північному Причорномор'ї є відгомоном цих глобальних процесів.

Перші мешканці привезли з собою цілий комплекс знань і навичок про вирощування злаків, домобудівництво, керамічне і бронзоливарне виробництво, обробку кристалічних порід каменю, а також про море і його ресурси. Залишки усіх цих галузей господарства демонструють найраніші археологічні комплекси Уч-Баша. Вже в наступному горизонті на поселенні з'являються речі, спосіб виробництва яких відповідає попередньому горизонту, однак типологічно тяжіє до білозерської археологічної культури, поширеної на півдні території України. На зламі ІІ і І тисячоліть до н.е. на Уч-Баші сталися події, що призвели до руйнувань і пожеж. На згарищі однієї з будівель розкопками було знайдено уламок кістяного псалію, типового для чорногорівських пам'яток, що асоціюються із першими кочовиками, відомими ще як кіммерійці. В синхронних комплексах було знайдено ще декілька кістяних наконечників стріл, що також датуються часом появи чорногорівців у причорноморських степах.

Проте руйнування і пожежі не призвели до зупинення життя на поселенні. Навпаки, наступний період представлений чи не найбагатшими археологічними комплексами в цій частині Криму доскіфської доби. Пов'язано це із кількома чинниками: найраніші кочовики відкрили поселенцям контакти суходолом, вершництво пожвавило обмінні процеси і швидкість пересування, і згодом, у другій половині ІХ ст. до н.е., на Уч-Баші виникає залізоробна майстерня. Це — один із найбільш ранніх центрів виробництва заліза в Північному Причорномор'ї способом, що поширився сюди вже у сформованому вигляді із Західного Кавказу. Поява центру саме на Уч-Баші не випадкова – тут поруч із пагорбом Чортова городища через Чортову балку ще й нині видні виходи покладів гематитових руд у вапнякових відкладах. Це дуже якісні руди, де вміст заліза перевищує 50% при мінімумі шкідливих для проковування домішок, перш за все фосфору. На додачу пачка глин Чортова городища містить надзвичайно цінну для металургії бентонітову глину, вогнетривку і таку, що коксується. Усі ці фактори, а також доволі високий рівень суспільного розвитку мешканців Уч-Баша і стали запорукою постання тут залізоробного центру.

В середині VIII ст. до н.е. в причорноморських степах сталися події, які поклали початок новому ладові в регіоні – розпочався ранньоскіфський час. У цей період на Уч-Баші поспіхом перебудовується вся фортифікація, засипаються горни залізоробної майстерні і на них будується потужна оборонна стіна, ймовірно, із баштами і бойовими майданчиками, частини яких було відкрито розкопками 1950-х і 2000-х років. Будівництво нових оборонних споруд, попри авральні темпи (в траншеї фундаменту стіни були відбитки взуття його будівників, що свідчить про будівництво під сильними дощами, коли бентоніт зовсім розмокає), не було закінчено. Фортеця не витримала штурм і впала, на місцях пролому стіни знайдено чимало стріл, уламків псаліїв, розбиті бойові сокири і булави, розколоті бойові молоти, розвали керамічних посудин із зовнішнього боку стін, пращові камені, порубані черепи і їх лицеві частини конів. Компактна група речей з місця штурму вказує на їхню належність кочовикам, які пов'язуються із новочеркаськими старожитностями, що також ототожнюють із кіммерійцями.
Найближче до Уч-Баша новочеркаське поховання – це могила знатного воїна або вождя в Зольному кургані під Сімферополем, можливо, очевидця або учасника тих подій.

Після цих подій життя на городищі хоч згодом і поновилося, але на старе згарище повернулось зовсім не багато його колишніх мешканців. Були втрачені навички більшості ремесел, дещо деградувало господарство. Кераміка, найвиразніший індикатор етнічного походження, докорінно змінилася. Неймовірна строкатість керамічних типів, їхня тотожність із зовсім різними регіонами Причорномор'я від Середнього Дністра до Подоння свідчить, що до Криму після стрімкого проходу степами кочовиків-новочеркасців збіглися залишки багатьох спалених і пограбованих городищ.

Життя на поселенні тривало не довго, вже на початку VII ст. до н.е. люди спустились із вершини пагорба в долину річки, де виникло одразу кілька поселень, матеріал яких типологічно відповідає останньому постпогромному горизонту Уч-Баша. Ці племена згодом, у VI-V ст. до н.е., перші грецькі поселенці і назвали таврами.

Власне, і в попередні часи Уч-Баш не був єдиним поселенням в Інкерманській долині. На протилежному березі річки Чорної навпроти старого броду через неї розташовувалось ще одне синхронне поселення – Сахарна Головка на схилі однойменної гори. Виникло воно, коли Уч-Баш уже існував, а подібність матеріальної культури на цих поселеннях може вказувати, що це маленьке поселення на протилежний берег річки було винесено не випадково і саме учбашцями для контролю за бродом. Бо далі в горах за Сахарною Головкою починався наскрізний прохід до кримського степу. Ймовірно, що ще один виселок учбашців був у Балаклаві, проте недостатність матеріалів щодо нього лишає все на рівні припущень. Його дослідник О. К. Тахтай був репресований у 1950-х роках, і весь його архів досі зберігається в матеріалах його справи в архіві нинішнього ФСБ у Сімферополі.

Ну а Уч-Баш повідав нам не лише невідому писемним джерелам історію Причорномор'я, а й надав численний археологічний матеріал, який зараз зберігається в фондах НЗ «Херсонес Таврійський» та Інституту археології НАН України. Просунення робіт щодо розмінування штолень і наших досліджень робило створення музею на цьому непростому місці із трагічною і героїчною історією цілком реальним у найближчій перспективі. Для цього було підготовлено нову експозицію для відремонтованого античного залу Херсонеського заповідника, написано нову концепцію, підготовлено до документального оформлення ділянку землі із пам'яткою археології, оформлено облікову документацію на пам'ятку національного значення Уч-Баш (охоронний № 270011-Н за постановою КМУ № 928 від 03.09.2009). Але на кримську землю прийшов 2014 рік. Замість археологів на плато Чортова городища з'явилися «зелені чоловічки», замість музею знову почали говорити про закриття цієї частини Інкермана і створення потужної військової бази РФ, наче не було підірваної пам'ятки археології разом із людьми, наче не було воєнного злочину, всіх цих жертв у 1942-му…

Цинічно і дико виглядає подібне майбутнє для Уч-Баша, наче хтось вирішив повторити трагедію, яка вже кілька разів тут відбулася. Попри це, не можуть лишитися обійденими увагою наші роботи і зусилля зі збереження і дослідження Уч-Баша, адже більше тисячі артефактів експозиційного значення, здобутих під час досліджень 2006-2013 років, зберігається в фондах Національного заповідника «Херсонес Таврійський» і ще близько 15 тисяч одиниць наукової колекції з цих розкопок протягом останніх років передано на зберігання до фондів Інституту археології НАНУ, протягом останніх 15 років опубліковано більше 20 статей і дві монографії, присвячені безпосередньо Уч-Башу. Все це дозволяє аргументовано говорити про необхідність збереження пам'ятки археології, як своєрідного архіву, а в подальшому створення на його розкопаних ділянках музейного комплексу – скансену і меморіалу пам'яті жертв Другої світової війни. Адже тільки пам'ять може вберегти нас від повторення трагедій. Пам'ятаймо і не дамо повторити!

За сприяння Українського культурного фонду.

ПІДТРИМАТИ

СПІВПРАЦЯ

МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ

Back

Made with