Крим у творахіноземної літератури:Чому ви мене вбили?
Вероніка Журавель, Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2019 рік, випуск № 31-32
Письменник Іджиніо П'єтро Теодоро Таркетті (псевдонім — Уго Таркетті, 1839-1869) — класик італійської літератури, учасник літературно-мистецького руху «Скапільятура». За своє недовге життя він встиг написати лише кілька книг, проте вони стали етапними для всієї італійської літератури. На жаль, досі його твори не перекладені українською; єдина можливість ознайомитися з його творчістю — фільм «Любовна пристрасть» (1981), що є екранізацією роману «Фоска». І хоч письменник жодного разу не бував на Кримському півострові, один із найкращих його романів «Шляхетне безумство» (книга мала ще одну назву — «Драми з життя військових») розповідає про італійця, долю якого понівечив Крим.
Оповідь ведеться від першої особи, але від імені декількох персонажів-оповідачів, розповіді яких переплітаються між собою. Тож із розповіді Вінченцо Д. дізнаємося про те, що, постійно втікаючи від кредиторів, він оселився в одному із невеличких містечок у П'ємонті, на півночі Італії, де випадково зустрів свого повного тезку, також Вінченцо Д. Так між двома молодиками зав'язується знайомство, яке згодом переростає в дружбу. Дивну дружбу, бо ж тезка, Вінченцо-2, майже одразу зізнається, що інколи його розум потьмарюється і тоді він на деякий час втрачає пам'ять. А розпочалося це часткове затьмарення свідомості, за його словами, внаслідок війни.
Отже, справжнє ім'я цього другого Вінченцо, за його власним зізнанням, Філіппо Спорта, він – сирота, який виріс при монастирі. В юності він виявив талант художника й отримав визнання; дівчина, в яку він закохався ще в дитинстві, відповіла взаємністю; життя юнака лише починалося й мало всі шанси стати щасливим, якби не армійська повістка: «Там, де ламається воля і народжується навчений вбивати солдат, — гине людина». Служба у ті часи тривала в сардинській армії аж вісім років. За мурами військової частини і казарми панували бундючність і грубість офіцерні, безбожжя і корупція, пиятика й азартні ігри, безглузда та нещадна солдатська муштра за цілковитого безправ'я солдатів, зневага й приниження людської гідності. Але найгірше чекало на Філіппо попереду — на роки його військової служби припала Кримська війна.
Кульмінаційним моментом твору є детальний опис кривавих баталій Кримської війни. Зокрема, наземне побоїще, — в умовах непроглядного туману, — під Інкерманом, що отримало назву «Бійня»; найкровопролитніша морська битва під Синопом, де дюжина турецьких кораблів була розбита і потоплена, а дно порту — буквально усіяне трупами; контратаки і бої під Силістрією, Варною, Альмою, Балаклавою, на Чорній річці і на Сапун-горі; морські баталії й потоплення суден у бухтах Євпаторії та Херсона. Бій за Малахів курган розігрався невдовзі буквально перед очима Філіппо Спорти, який перебував у найвищій точці полкових позицій на аванпосту. Колишній художник прийняв перед тим грандіозне, як йому здавалося, і тверде для себе рішення – не стріляти в солдатів супротивника, які, на його думку, були, мабуть, такими самими невдахами, як і він.
Автор не шкодує чорних барв у зображенні війни: «Немов захисники Криму і природа змовилися проти об'єднаних сил Європи і відбивалися разом…»; клімат південного Криму зовсім не схожий на італійський, тут зима, крижаний вітер і холера. Війна геть не схожа на захопливу пригоду зі щасливим фіналом, особливо вражає сцена, коли позиції військ зміцнюють… трупами, спочатку замість мішків з піском тягнуть загиблих коней, а далі й людські тіла, як своїх, так і ворожих солдатів.
Попри своє небажання вбивати людей, розвиток подій призводить до того, що йому доводиться застрелити ворожого кавалериста, і це він буде спокутувати все життя.
Однак убитий ним «росіянин» помер не одразу. Він встиг спитати у Філіппо: «Я відчуваю, ви — непогана людина, маєте благородне серце… — Чому ви мене вбили?»; виявилося, що цей хлопець віку свого вбивці — поляк, примусово, на покару, забраний у солдатчину, що їхні долі дуже подібні, й обидві понівечені непотрібною та незрозумілою для них війною.
Смерть ворожого солдата остаточно відвернула Філіппо від війни, спонукала дезертирувати з війська, ховаючись спершу в Криму по татарських оселях, згодом нелегально повернутися до Італії, жити там під чужим іменем Вінченцо Д., аж до часу, поки йому не трапилося зустріти людину, чиє ім'я він вкрав.
Зустрівшись, обидва Вінченцо Д. заприятелювали: один майже збожеволів від жахів війни, а другий — боржник, який ховався від кредиторів і сподівався покращити матеріальне становище за рахунок... якоїсь заможної, але самотньої дами.
Філіппо-Вінченцо покінчив життя самогубством, вистреливши собі в обличчя, — щоб не виникло жодних сумнівів у особі покійного, а отже, офіційно загинув саме справжній Вінченцо Д., а разом з ним — зникли й усі його борги. Ця людина дістає змогу почати життя наново, ціною самогубства свого названого тезки — безумного, однак шляхетного вчинку.