Тернистий шлях становлення українського театру в Криму

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуски № 37 – 38

Українське театральне мистецтво у кримського глядача здавна користується великим попитом та популярністю. Лібералізація в національній політиці наприкінці 80-90-х років ХІХ століття активізувала діяльність поодиноких театральних труп України. Найбільш знаними серед них були професійні трупи українських корифеїв Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого (Тобілевича), Панаса Саксаганського (Тобілевича) та Марка Кропивницького. В театральну історію України вони увійшли як театр корифеїв.

Їхні гастролі по Криму переконливо довели, що кримське населення, особливо українці, яких чимало мешкало на півострові, з величезним інтересом та з великим захопленням і любов'ю зустрічали українську театральну трупу.Відомий український учений, літературний критик та дослідник кримського театру професор Петро Киричок детально дослідив кримські гастролі української театральної трупи. Він підготував та видав з цього питання кілька вагомих наукових праць. Вони засвідчують, що відголоси успішних гастролей української театральної трупи зберігались навіть у повоєнні роки. Хоч російська влада до війни присутність українців на півострові намагалась не помічати. Вважалося, що українців у Криму немає. А тому питання створення українського театру у російському Криму для влади ніколи не існувало.Необхідність залюднення півострова переселенцями з України змусила можновладців дещо інакше поставитися до проблеми створення в Криму українського театру. Адже до існуючих за офіційною статистикою 200 тисяч українського люду у перше повоєнне десятиліття з України до Криму переселили ще кілька десятків тисяч етнічних українців. А після 1954 року, коли Кримську область підпорядкували Україні, переселення набувало шалених темпів і з кожним роком зростало. Тому питома вага українців на теренах Криму наприкінці 50-х років минулого століття значно збільшилась і складала понад 700 тисяч.

В Києві компартійні керманичі та урядовці добре усвідомлювали, що залучити стабільну робочу силу з України можна, лише створивши елементарні соціальні, побутові та культурні умови для переселенців. Адже люди, крім тяжкої праці на відбудові міст, заводів, у полі, садах, на виноградниках та тваринницьких фермах, мали б ще задовольняти хоча б якісь елементарні культурні потреби. При відсутності телебачення, недостатній радіофікації міст та сіл цю місію виконували кіноклуби, поодинокі будинки культури та гуртки художньої самодіяльності, які створювались на заводах, при будинках культури та сільських клубах.

У повоєнному Криму діяло лише два театри, обидва російські, у Сімферополі та Севастополі. В мілітаризованому Криму і, перш за все у Севастополі, ідеологічно-пропагандистську роль традиційно виконували ансамбль пісні і танцю ЧФ та Таврійського військового округу. Українське село та мешканці кримських міст і районів перебували у культурницькому та ідеологічному вакуумі. Тому вже у перші місяці після входження Криму в Україну в партійних та урядових структурах Києва виникла ідея створення у якомусь із кримських міст українського театру. Успішні гастролі багатьох українських театрів, капел, гуртів та мистецьких колективів у Криму переконали всіх, що українське театральне мистецтво затребуване на півострові, воно має величезний попит серед місцевого населення і перспективу для свого розвитку.

Питання про створення у Криму українського театру в Києві упродовж 1954-1956 рр. обговорювалося кілька разів. У республіканському партійному архіві (тепер це Центральний державний архів громадських об'єднань – ЦДАГО України) дослідники відшукали стосовно театру кілька важливих документів. Перший з них – лист секретаря Кримського обкому КПУ Дмитра Полянського до ЦК КПУ про необхідність створення у м. Сімферополі постійно діючого українського театру музичної комедії від 2 жовтня 1954 року (Док. № 3, "Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940-2015)" – К., 2016. – ТОВ «Видавництво КЛІО». – С. 363).

У листі досить вмотивовано обґрунтовувалась доцільність створення в Криму такого театру. Кримська влада навіть запропонувала використати для майбутнього театру приміщення клубу обласного Управління МВС у центрі міста (вул. Менделєєва, 3).
В той же день бюро Кримського обкому КПУ приймає постанову «Про створення в м. Сімферополі українського театру музичної комедії (Док. № 74 від 2 жовтня 1954, там само).

На початку грудня 1954 року завідувач сектора науки і культури ЦК КПУ Єфіменко підготував і передав на розгляд ЦК КПУ довідку «Про перебазування до м. Сімферополя пересувного українського драматичного театру (Док. № 84, там само, – С. 390–391).

У довідці зазначається, що «Міністерство культури УРСР вважає за недоцільне відкривати у м. Сімферополі український театр музичної комедії, а пропонує перебазувати в Кримську область один із пересувних українських драматичних театрів, що дасть змогу більш широко ознайомити трудящих області з українською драматургією», – говорилося у доповідній записці.

Вже 17 червня відповідальні працівники відділу науки і культури ЦК КПУ надають інформацію ЦК КПУ з приводу перебазування Київського обласного пересувного театру до Кримської області. (Док. № 104, ст. 467, там само):

Інформація відповідальних працівників відділу науки і культури
ЦК КПУ Центральному Комітету КПУ з приводу переводу Київського обласного пересувного театру до Кримської області
м. Київ 17 червня 1955 р.

Як повідомило Міністерство культури УРСР, постанову Ради міністрів УРСР від 21/V-1955 р. «Про переведення Київського обласного пересувного драматичного театру з Київської до Кримської області» виконано. Театр вже переведено до м. Сімферополя і до реконструкції нового стаціонарного приміщення його розташовано в клубі ім. Дзержинського.

Секретар Кримського обкому партії тов. Клязніка повідомив, що колектив театру прибув, працівники розміщені по квартирах, 16. VI відбулося відкриття театру виставою «Сильні духом». Кримський обком партії і облвиконком готує пропозиції до Ради Міністрів УРСР про переобладнання під театральне приміщення Сімферопольського кінотеатру ім. Шевченка.

В зв'язку з виконанням постанови про переведення Київського пересувного театру до Криму вважати розгляд цього питання закінченим.
Зав. сектором відділу наукиі культури ЦК КП України Єфременко
Інструктор відділу наукиі культури ЦК КП України Корнієнко
(ЦДАГО України. – Ф. 1. – On. 31. - Спр. 19. – Арк. 138. Оригінал).

Діяльність Кримського обласного українського драматичного театру перебувала під пильним контролем як ЦК КПУ, так і українського уряду. Майже через рік після перебазування Київського пересувного театру до Криму президія ЦК КПУ 6 грудня 1956 року приймає постанову «Про всебічне вивчення діяльності та існуючих проблем новоствореного Кримського українського драматичного театру». Спеціальна партійно-урядова комісія досить фахово і відповідально поставилась до виконання доручення.

«Перевірка показала, що обласні організації Криму (обком КПУ та облвиконком) з прибуттям театру в область не виявили до нього потрібного піклування, зокрема, не забезпечили створення можливих умов для виробничо-творчої роботи і побутових умов для працівників театру», – йшлося у листі першого заступника голови Ради Міністрів УРСР М. Гречухи Президії ЦК КПУ. Висновки комісії щодо бездіяльності місцевих органів влади в справі створення належних умов для облаштування Київського пересувного театру на новому місці були хоч і жорстокі, але справедливі. Адже в обіцяному театру приміщенні Будинку культури обласного управління МВС на вул. Менделєєва театральному колективу виділили лише п'ять кімнат. Навіть за ці малопристосовані приміщення театр мав щомісяця сплачувати величезні кошти – 1500 крб. на місяць. Крім того, за кожну виставу керівництво міліцейського Будинку культури вимагало від театру ще 700 крб., а за денні репетиції театр мав сплачувати щоденно ще 100 крб. Безумовно, фінансовий стан молодого театру не дозволяв погодитися на такі кабальні умови оренди приміщення.

Досить формально керівництво Кримського облвиконкому поставилось і до задоволення побутових та житлових потреб театральних працівників. Приймаючи постанову про перебазування до Криму Київського пересувного театру, український уряд виділив кошти для спорудження чотирьох 8-квартирних збірних будинків для театральних працівників. Проте кримські чиновники не повністю виконали урядове рішення. Тому 10 акторів театру залишилися без житла.

Комісія констатувала, що саме через таке ставлення місцевої влади до вирішення господарських проблем театру і побутових умов його працівників переважна більшість театральних працівників залишила роботу в театрі, а художній персонал майже повністю оновився.
За оцінкою комісії, «перші вистави українського театру виявилися досить посередніми за мистецькою якістю». Величезні претензії комісія мала і до незадовільного художнього оформлення спектаклів.

«Головною причиною недостатньої художньої якості спектаклів Кримського українського театру, – за оцінкою комісію, – є відсутність стаціонарної бази театру в обласному центрі – м. Сімферополі, де театр міг би проводити серйозну репетиційну роботу, а певною мірою також є наслідком зниження вимогливості в самому колективі театру, в зв'язку з тим, що він проводить свою роботу на невеличких, непристосованих сценічних майданчиках сільських клубів: з 362 спектаклів театру за 10 місяців 1956 року – 360 проведено поза Сімферополем». Отже, майже рік творчий колектив театру перебував у роз'їздах, не маючи змоги проводити стаціонарні репетиції.

Комісія зробила цілком обґрунтований висновок про те, що «продовження роботи Кримського обласного українського театру в зазначених вище умовах загрожує далі небезпечним зниженням художньої якості його спектаклів і може спричинити компрометацію українського театру в новій області республіки». Урядова комісія зобов'язала Міністерство культури надати Кримському театру всебічну підтримку. Для поліпшення його діяльності було запропоновано:

1. Стаціонарувати установу у м. Сімферополі, а міста і села області обслуговувати виїзними паралельними спектаклями.

2. Передати театру у постійне користування Будинок культури обласного управління МВС на вул. Менделєєва, 3 у м. Сімферополі.

3. Постановою визначався головний напрямок діяльності Кримського українського театру як театру музично-драматичного і затверджувалася його назва – «Кримський обласний український музично-драматичний театр». Він мав бути невідкладно укомплектований відповідним художнім персоналом.

4. Український уряд зобов'язував Міністерство культури разом із Кримським обкомом партії поліпшити репертуар театру, поповнити його п'єсами на сучасну тематику.

Перед творчим колективом київські урядовці поставили завдання – у стислі терміни створити в Криму повноцінний високопрофесійний театр. Як показав час та подальша діяльність творчого колективу, з цим завданням театр успішно впорався. Особливо плідним виявилося перше творче десятиліття театру. Необхідно зазначити, що за всю історію існування Кримського українського музично-драматичного театру урядова постанова 1956 року була найбільш вагомою і продуктивною. Вона на багато років визначила головне завдання театру – пропаганду українського театрального мистецтва, перш за все української класики. В золотий фонд творчого колективу того славного десятиліття ввійшли вистави «Маруся Богуславка» Михайла Старицького, «Дай серцю волю – заведе в неволю» Марка Кропивницького, «Наймичка» та «Безталанна» Івана Карпенка-Карого, «У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською, опера «Катерина» А. Аркаса.

У різні часи на сцені театру ішла опера «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, комічна опера «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, музична комедія «Сорочинський ярмарок» О. Рябова, «Майська ніч», інсценізація за Миколою Гоголем, музичні комедії «За двома зайцями» Михайла Старицького та «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ'яненка, «Титарівна» Михайла Кропивницького, «Гуляща» Панаса Мирного та багато інших знаних вистав.

У різні роки в театрі працювало багато відомих режисерів: заслужений артист України Є. Степанов, С. Бойко, В. Недашківський, заслужений діяч мистецтв України В. Леногородський, народні артисти України В. Аносов, С. Сміян.

У перші два десятиліття діяльності театру у ньому сформувалася ціла плеяда видатних митців, більшість з яких стали заслуженими артистами України: М. Андрусенко, С. Ботвин, І. Бурмистренко, С. Валдановський, В. Веремеєнко, Е. Воросова, О. Григоренко, З. Демиденко, В. Дідусенко, Й. Добровольський та багато інших.

Упродовж свого майже 60-літнього існування у Криму Український театр неодноразово змінював свою назву, оновлював і осучаснював репертуар, проводив ротацію акторського складу, але однозначно можна стверджувати, що він був і має лишатися важливим осередком українства на півострові. Тож після неодмінного звільнення Криму від російських окупантів першочерговим завданням має стати відродження театру як провідного центру української культури на півострові.

ПІДТРИМАТИ

СПІВПРАЦЯ

МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ

Back

Made with