Доля Велі Ібраїмова

Тетяна Бикова, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України.
Газета «Кримська світлиця»,
2018 рік, випуск № 19

У 2018 році виповнилося 90 років з дня події, яка без перебільшення стала знаковою для історії всього Криму. 9 травня 1928 р. було розстріляно голову Центрального виконавчого комітету Кримської АСРР Велі Ібраїмова. Ця подія стала тим каталізатором, який змінив майже все в подальшій історії півострова.
Постать Велі Ібраїмова цілком природно привертає до себе багато уваги, оскільки він був непересічною особистістю. Велі Ібраїмов народився в 1888 р. у незаможній селянській родині. Через це він не зміг здобути систематичної освіти: у 12 років Велі покинув навчання й пішов працювати – вантажником, типографським робітником. Працюючи в газетах «Ветан хадімі» («Слуга Вітчизни») та «Терджиман» («Перекладач»), Велі Ібраїмов познайомився з видатними представниками кримськотатарської інтелігенції – І. Гаспринським, А. Медієвим, Н. Челебіджиханом, А.-С. Айвазовим, А. Озенбашли, Д. Сейдаметом. Завдяки цим знайомствам Ібраїмов прийшов до громадської діяльності. Спочатку він був активістом культурно-освітньої громади «Акмесджит», а в 1916 р. був обраний головою кримськотатарського робітничого союзу.

Лютневі події 1917 р. сколихнули всі верстви суспільства й надихнули кримських татар на боротьбу за свої права. Одним із найпалкіших учасників національно-визвольного руху кримських татар став Велі Ібраїмов. У березні він був обраний делегатом Всекримського мусульманського комітету, а в листопаді цього ж року – членом Першого Курултаю.

Проте, перебуваючи на лівих позиціях, Велі Ібраїмов восени 1918 р. вийшов зі складу Курултаю й зблизився з більшовиками, вступивши того ж року до РКП(б). Втім, протягом усього часу громадянської війни Велі Ібраїмов не поривав зв'язків зі своїми колишніми товаришами по Курултаю.

Після захоплення Криму більшовиками в листопаді 1920 р. Велі Ібраїмов став заступником голови Кримревкому. Влітку 1921 р. він був призначений головою Особливої надзвичайної «трійки» по боротьбі з бандитизмом. Перебуваючи на цій посаді, Велі Ібраїмов доклав багато зусиль для вгамування розповсюдженого по території півострова «біло-зеленого» руху, викликаного безграмотною політикою, що запроваджувалася Кримревкомом. Адже цей надзвичайний орган влади ігнорував місцеві умови й намагався вирішити всі наявні проблеми лише шляхом суворих розпоряджень, розстрілів та конфіскацій. Натомість подібне «вирішення» проблем призвело до зростання невдоволення. Незабаром по всьому півострову прокотилася хвиля селянських повстань. Найбільш активними вони були в районах Севастополя, Ялти, Балаклави, Алушти, Бахчисарая та Сімферополя. Військові методи боротьби з повстаннями не приносили владі бажаних результатів, і тому члени Повноважної комісії, що приїхала з Москви виправляти становище, прийняли рішення оголосити загальну амністію. Велі Ібраїмов одразу почав об'їжджати кримські села і роз'яснювати їхнім мешканцям, більшу частину яких складали кримські татари, нові закони. Розмовляючи однією з ними мовою, Велі Ібраїмов легко зміг знайти контакт з селянами. Невдовзі це призвело до поступового затухання руху «біло-зелених».
Окрім цього, Велі Ібраїмов доклав чимало зусиль для того, щоб домогтися від керівництва Кримського обкому РКП(б) та Кримревкому проголошення в листопаді 1921 р. на території Криму Кримської АСРР.

У 1921-1923 рр. в Криму лютував страшенний голод. Цьому сприяли як природні, так і штучні фактори. Після бурхливих подій революції та громадянської війни 1917-1920 рр. спустошений і знесилений Кримський півострів опинився під владою більшовиків, які одразу розпочали втілення у життя методів господарювання, властивих для доби воєнного комунізму.

Першим кроком радянської влади у сільському господарстві Криму стала націоналізація всієї землі. Після листопада 1920 р. було націоналізовано 1 134 маєтки, на основі яких створювалося більше тисячі радгоспів із земельним фондом 1 млн дес. Це фактично позбавляло більшу частину орендарів землі, адже у Криму близько 40% селян у той час були безземельними.

Одночасно з цим вводилася продрозкладка. Розпочата восени 1920 р., вона протрималася в Криму фактично до червня 1921 р. На відміну від продрозкладок, що проводилися тут у більш ранні часи, тепер вона охоплювала всю без винятку сільськогосподарську продукцію. Каральні загони, що попрямували до кримських сіл, мали завдання: зібрати не менше, ніж 9 млн пудів хліба (при тому, що фактично збір 1921 р. становив 2 млн пудів).

Велі Ібраїмов, який був тоді наркомом робітничо-селянської інспекції Кримської АСРР, з самого початку поширення голоду багато разів звертався до московського керівництва з проханнями звернути розповсюджену селами півострова продрозкладку й визнати Кримську республіку такою, що голодує. Проте марно — вивезення зерна за межі Криму лише збільшувалося. Це призвело до катастрофічних наслідків: за підрахунками дослідників, від голоду в Криму померло не менше 100 тис. мешканців півострова, з яких близько 80 тис. склали кримські татари.

Нехтування центральною владою інтересів кримських татар невдовзі призвело до виникнення в лавах уряду Кримської АСРР широкомасштабного конфлікту. 15 грудня 1923 р. з колективним листом до Москви звернулася група місцевих татарських працівників, які виступили з вимогою призначити на керівні посади в Кримській республіці «кого-небудь з місцевих татарських працівників». Оскільки конфлікт в уряді Кримської АСРР на кінець 1923 р. досяг небаченого розмаху, в Москві було прийняте рішення задовольнити вимоги кримських працівників. У 1924 р. обидві ключові посади в радянському уряді очолили представники «корінної» нації. Головою КримЦВК став Велі Ібраїмов, а головою Раднаркому – Осман Дерен-Айерли.

Однак основні посади секретаря Кримської обласної партійної організації і керівника ДПУ, які мали реальну владу в республіці, обіймали не татари.

Протягом 20-х рр. радянським урядом на території Кримської республіки проводилася так звана політика коренізації: на керівні посади в цей час переважно висувалися представники корінної національності. В Криму політика коренізації прийняла вигляд татаризації. Проте політика татаризації управлінського апарату значною мірою мала декларативний характер. Мету, поставлену Кримським обкомом РКП(б) щодо коренізації управлінського апарату майже до 50%, так ніколи і не було виконано. Однак час з 1924 до 1928 рр. можна вважати «золотим віком» для розвитку наукових і культурних сфер життя кримських татар.

Після того, як на чолі КримЦВК та КримРНК стали В. Ібраїмов та О. Дерен-Айерли, позиції кримських татар та їхній вплив на політику, що впроваджувалася в Кримській республіці, значно посилилися. Саме вони тепер отримали можливість більш рішуче втілювати у життя заходи, спрямовані на захист інтересів свого народу.

Першою справою, яку нова кримська влада почала впроваджувати, стала земельна політика. В. Ібраїмов, О. Дерен-Айерли, їхні численні прибічники (в тому числі у низовому радянському апараті) під час розгляду земельних питань стали активно вимагати пільг та переваг для кримських татар. Цьому мала допомогти політика переселення та розселення, спрямована на розміщення мешканців півострова на більш сприятливих для роботи та проживання територіях. Вважалось, що одним з найважливіших засобів розвитку сільського господарства Криму є раціональне розміщення населення. Однак деякі обставини порушили плани кримського керівництва, не дозволивши їх виконати повною мірою.

Найвпливовішою перепоною стала впроваджувана московським центром кампанія щодо переселення до Криму євреїв, спрямована на заснування на півострові великої кількості єврейських сіл, які в майбутньому повинні були перетворитися на Єврейську республіку. Кримський проект мав і міжнародний аспект. Його підтримував і пропагував нарком закордонних справ Г. Чичерін, вбачаючи у цьому можливість протистояти Великій Британії, позбавивши її престижу єдиної захисниці й покровительки євреїв. Тому московський центр «порекомендував» кримському керівництву розглянути питання щодо переселення євреїв на півострів.

Ці плани московського центру були неочікуваними для кримських керівників. Проте спочатку вони погодилися прийняти до себе євреїв-іммігрантів. Так, у травні 1924 р. до Москви була надіслана заява голови Наркомзему Кримської АСРР Умера Ібраїмова (брат Велі Ібраїмова), складена з ініціативи голови КримЦВК Велі Ібраїмова та голови кримського Раднаркому О. Дерен-Айерли. У цьому документі йшлося про можливість виділення 50 тис. десятин для прийому в Криму переселенців-євреїв. При цьому уряд виходив з такого розрахунку: при наданні 10 десятин на родину Кримська республіка мала можливість прийняти до себе 5 тис. єврейських родин. Проте, підтримавши московську ініціативу, кримські керівники зазначили, що переїзд до Криму євреїв є можливим лише після того, як землею буде наділене кримськотатарське селянство.

Втім, центральне керівництво взагалі не вважало потрібним рахуватися з інтересами безземельного кримськотатарського селянства. І тому, починаючи з другої половині 1924 р., до кримського уряду почали регулярно надсилати накази про виділення для потреб євреїв усе нових й нових земельних площ.

Такі плани Москви не могли не викликати протесту з боку керівництва Криму. Починаючи з кінця 1924 р., Велі Ібраїмов регулярно виступав з вимогами припинити переселення євреїв до Криму доти, доки землю не отримає безземельне татарське селянство. Проте центральний уряд вважав усі його аргументи необґрунтованими. Боротьба В. Ібраїмова проти переселення невдовзі викликала величезний конфлікт між ним та московським керівництвом. Непоступливість у питанні єврейської колонізації остаточно вирішила його подальшу долю.

Велі Ібраїмов розумів, що приречений, і невдовзі Й. Сталін розправиться з ним. Збереглися спомини його сина Тимура про те, що в 1927 р. голова КримЦВК сказав комсомольському працівнику Бекіру Умерову: «Погралися з нами, Бекіре. Погралися. Тепер нас будуть вбивати». І він мав рацію. Протягом останнього року життя В. Ібраїмов пережив чотири замахи на своє життя (останній замах здійснив 12 липня 1927 р. Ібраїм Аріф Чолак).

Генерал Аблякім Гафаров згадував, як В. Ібраїмов розповідав йому, що Сталін відкрито пропонував голові КримЦВК «застрелитися, якщо він бажає, щоб його діти й надалі жили у пошані». Але Ібраїмов не погодився з цією «пропозицією».
«Справою» Ібраїмова зайнялась ЦКК ЦК ВКП(б). За її пропозицією 6 січня 1928 р. була створена комісія під головуванням наркома юстиції М. Янсона. До її складу увійшли голова Верховного трибуналу Я. Петерс та прокурор РСФРР М. Криленко. В середині січня В. Ібраїмов був викликаний до Москви, заарештований і звинувачений у карних злочинах. І саме цими днями ВЦВК та РНК РСФРР ухвалили постанову «Про земельну реформу в Криму».

28-29 січня відбулася позачергова сесія КримЦВК, на якій було знято голову КримЦВК В. Ібраїмова з усіх посад (навіть виборних, що було поза законом). На його місце був призначений М. Кубаєв, а до складу КримЦВК додатково введені О. Бекіров та А. Софу. Саме ці особи невдовзі почали з усіх сил втілювати в життя заходи поневолення селянства, які відмовлявся робити В. Ібраїмов.

ОДПУ інформувало Сталіна про те, що арешт Ібраїмова викликав пожвавлені тлумачення в усіх прошарках населення Криму. Серед татар переважали розмови про початок «наступу росіян на татар». Були випадки антисемітських виступів. Велике невдоволення спостерігалося серед татар, які навчалися (Кримський робітфак, Татарський педагогічний технікум), татарської інтелігенції, торговців.

23-28 квітня 1928 р. у Сімферополі проходив процес, який став знаковим в історії Криму. На виїзній сесії Верховного суду РСФРР під головуванням А. Сольца розглядалася справа 16 осіб, що звинувачувалися в антирадянській контрреволюційній діяльності. Під час процесу Велі Ібраїмова звинуватили у вбивстві червоного партизана Чолака, замаху на вбивство бідняка Сейдаметова, фінансових зловживаннях. Довершували звинувачення закиди про татарський буржуазний націоналізм. Можна погодитися з висновком історика В. Брошевана, який зазначив, що такі звинувачення не могли розглядатися як реальні мотиви, за якими тогочасному керівнику Криму винесли смертний вирок.

У червні 1990 р. рішенням президії Верховного суду РРФСР Велі Ібраїмов був реабілітований. Це відкрило можливості переглянути події 1928 р. Існують кілька версій причин політичного й фізичного знищення голови КримЦВК. Дослідник Р. Куртієв стверджує, що Велі Ібраїмов став жертвою комуністів-шовіністів тому, що усіма силами боровся проти переселення на Кримський півострів єврейських колоністів. Цієї ж версії дотримувався П. Гарчев. Іншу версію висунув В. Возгрін. Не заперечуючи єврейський фактор, він твердив, що причиною репресій була діяльність голови КримЦВК у поглибленні непу в умовах, коли в центрі вже почався наступ на приватний сектор. Ще конкретніше сформулювала проблему кримська дослідниця Ж. Мона: «Особливістю соціальних змін у кримському селі було більш різке виділення двох крайніх полюсів, ніж у середньому по країні. Різкій диференціації кримського села значною мірою допомагала політика когорти діячів ЦВК і РНК Кримської АСРР у сферах землекористування, кредитування, кооперування, найму робочої сили й оренди землі».

Загалом вище керівництво країни мало всі підстави поставити у «провину» Велі Ібраїмову та його оточенню відхід від «генеральної лінії партії». Адже голова КримЦВК Велі Ібраїмов разом з головою КримРНК О. Дерен-Айерли, захищаючи інтереси кримськотатарського населення, постійно наголошували на принципових розбіжностях у політичних питаннях з керівництвом Кримського обкому партії.

Процес проти В. Ібраїмова мав політичний характер, хоча в основу звинувачень були покладені сумнівні епізоди, до того ж цілком кримінальної спрямованості. Страта Велі Ібраїмова стала відправною точкою для розгортання репресій у Криму.

ПІДТРИМАТИ

СПІВПРАЦЯ

МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ

Back

Made with