Марина Марченко. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 44
У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва презентували книгу «Світ у долонях. Спогади про Героя України, вишивальницю Віру Роїк». Вона розповідає про велику українку, талановиту майстриню і неймовірну особистість, котра понад півстоліття популяризувала українську вишивку в Криму. Сьогодні це видання важливе як ніколи, адже в ньому зібрано переконливі свідчення того, що Крим з'єднаний з Україною духовною «пуповиною», котру ніколи нікому не розірвати.
Книга вийшла в світ завдяки зусиллям Вадима Роїка, сина відомої мисткині. В ній, мов перлини, зібрані поетичні рядки, фотознімки і спогади всіх, хто захоплювався майстерністю української вишивальниці, вчився у неї, відчував на собі магнетизм її особистості.
Один із шанувальників творчості Віри Роїк – академік Дмитро Степовик назвав її Кримською Полтавкою. Адже народилася вона у 1911 році в місті Лубни на Полтавщині, а з 1952 року мешкала в Криму, куди взяла із собою свій головний скарб – безмежну любов до мистецтва української вишивки.
Чарівний наперсток Ще з дитинства Віра мріяла про балет, відвідувала хореографічну студію, захоплювалася музикою і малюванням. Але хвороба назавжди перекреслила її плани. «Бідна дівчинка, вона ніколи не встане з ліжка», – випадково почула вона вирок лікарів. Але не такою була Віра Роїк, щоб погодитися з цим викликом долі і скласти руки, адже належала до славного козацького роду. Вона не тільки піднялася з ліжка, а й, захопившись вишиванням, почала власноруч творити красу і прикрашати життя – завдовжки у 99 років. Вишивати Віру навчила бабуся Оксана і подарувала їй маленького золотого наперстка. Вочевидь, наперсток був чарівним, адже з того часу вишивка стала сенсом її життя. Після гімназії дівчина працювала в Лубенській артілі вишивальниць. Завдяки своїй майстерності, вже у 1936 році вона отримала відзнаку всесоюзної виставки народної творчості у Москві. З того часу роботи української майстрині експонувались у багатьох музеях України та за її межами, вражаючи розмаїттям візерунків і віртуозністю виконання, що відзначають нині фахівці. І навіть тяжка контузія, якої зазнала Віра Роїк під час Другої світової війни, та ушкоджена права рука не завадили продовжити улюблену справу. За кілька років вона навчилася вправно вишивати лівою рукою і продовжувала творити красу навколо себе, починаючи від власної оселі. В ній навіть газетниця і стільчик, на якому зазвичай сиділа майстриня, були оздоблені вишивкою з надзвичайним смаком. Вона вважала, що все навколо має бути ошатним. Тому і вбрання собі пані Віра замовляла у львівських майстринь, а перевагу віддавала вишиванці. «Віра Сергіївна відмовлялася від примірок у готелі і говорила, що має обов'язково побачити майстерню, в якій шитимуть їй одяг», – ділиться спогадами Мирослава Тарахан – її учениця, котра нині працює науковцем у Національному музеї літератури України. Вона пишається тим, що близько знала видатну майстриню, як і її мати – знаний музейний працівник Зінаїда Тарахан-Береза, котра мала окремий зошит із написом «Поради Віри Сергіївни». Всеукраїнська мати Вона радила, допомагала, вчила і співчувала, переймаючись дрібними і вселенськими проблемами окремих людей і цілих установ, зокрема музеїв, які дуже любила. «Мене вразила ця маленька, тендітна сивочола жінка, яка мала харизму людини надзвичайної доброти і щирості, – розповідає Адріана Вялець, колишній директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва, в якому неодноразово відбувались виставки Віри Сергіївни. «Крім усіх своїх талантів і чеснот, вона мала особливий дар всеохоплюючої материнської любові, який дарувала багатьом людям. Дмитро Власович Степовик назвав Віру Роїк «Всеукраїнська мати». І, справді, в ній було стільки тепла, толерантності, любові, якими так багата українська жінка-мати», – зауважила вона. «Цю любов Віра Сергіївна дарувала своїм численним ученицям, заснувавши в Сімферополі школу української вишивки. Туди і дорослі, і діти приходили вчитися вишивати традиційними українськими техніками, знайомились з орнаментами різних регіонів України – Київщини, Полтавщини, Поділля, Прикарпаття. Її найбільша заслуга полягає в тому, що вона саме в Криму поширювала традиційну українську культуру, де її було замало», – вважає Людмила Білоус, заступник директора Національного музею українського народного декоративного мистецтва.
Музей у Гурзуфі
Особливе місце в житті цієї незвичайної жінки займав її син – Вадим Роїк. Він піклувався про свою матір і допомагав їй за життя, а нині опікується її творчою спадщиною, зберігаючи світлу пам'ять про неї. Завдяки його старанням, крім сімферопольського Музею української вишивки імені Віри Роїк, котрий розпочав свою роботу ще у 2012 році, готується до відкриття однойменний музей у місті Гурзуф. У них можна побачити не лише твори знаменитої вишивальниці, її особисті речі, зразки вишивок, які вона збирала все своє життя, але й унікальну колекцію із 400 наперстків, виготовлених з різних матеріалів. Віра Сергіївна вишивала до останніх днів свого життя і була засмучена, що лікарі не дозволяли займатись улюбленою справою цілий день. Вона мала великі творчі плани і готувалася до відкриття виставки в Києві. Земне життя видатної українки закінчилось, але її численні роботи, котрі вона залишила, і сьогодні зберігають свій магнетизм і мають вплив на людей, які спілкуються з її витворами.