Євгенія Борисенко. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 41
Саме так - Приморською чи Чорноморською Вірменією - називають південно-східний Крим у вірменських літописах середніх віків. Уже майже тисячу років на Кримському півострові мешкає велика вірменська громада. Перші зв'язки вірмен з Кримом відомі з часів вірменського царя Тиграна Великого Мітридата Понтійського (II-I ст. до н.е.).
Особливо багатолюдними вірменські поселення Криму стають у XIII-XIV століттях, що було пов'язано з монгольським нашестям на Вірменію. З початку XIV століття вірменські поселенці розгортають у Криму активну діяльність (зводять будівлі, займаються ремеслами, сільським господарством, долучаються до жвавих торгових відносин, відкривають школи, засновують скрипторії).
Вірменські купці брали активну участь у чорноморській торгівлі, про що свідчать нотаріальні акти генуезців. Вони відігравали значну роль у торгівлі самих італійців на кримському узбережжі. Саме кримські вірмени здійснювали розповсюдження товарів, що привозили на Північ та Схід. Велику роль відіграли вони у розвитку ремісничого виробництва в Криму, складаючи значний відсоток торгового і ремісничого населення Кафи, Солхата, Судака, Карасубазара. Великим випробуванням у житті вірменської колонії Криму стало захоплення півострова наприкінці XV століття об'єднаними татаро-турецькими силами. Генуезька колонія припинила своє існування. Через кровопролиття 1475 року і подальші найжорстокіші гоніння християн сильно скоротилася чисельність вірменських поселень Криму. Обстановка змінилася лише на початку XVII століття. З'явилися умови для мирного культурного життя. Пожвавилися ремісниче виробництво, торгівля, оновлювалися старовинні рукописи, відкрилися навчальні заклади, з яких особливо славилася духовна школа монастиря Сурб-Хач, де викладали видатні особистості свого часу.
У 1778 році в числі інших християнських народів Криму було виселено понад 12 тисяч вірмен. Їм виділили пустельні землі біля берегів Дону. У Криму залишилося лише кілька сотень вірмен, яким з тих чи інших причин було дозволено залишитися. Важливим фактом є те, що кримські вірмени вивезли з собою багато створених ними в Криму матеріальних цінностей, у тому числі і рукописів. Після входження півострова до складу Російської імперії частина вірмен повернулася в рідні місця. Незабаром їхня чисельність у Криму збільшилась за рахунок переселенців зі Східної та Західної Вірменії. Для відродження колонії урядом були створені привілейовані умови: повернуті храми, землі, міські квартали, в Старому Криму і Карасубазарі були створені національні міські самоврядні громади.
Практично по всій території півострова відзначаються поселення вірмен: Феодосія, Старий Крим, Судак, Білогірськ, Балаклава, Перекоп, Євпаторія, Ялта та інші міста. До наших днів збереглися древні вірменські церкви та інші архітектурні споруди та предмети побуту.
Вірменія першою серед країн світу прийняла християнство як державну релігію, й на подив багатьох пересічних українців, які усіх кавказців вважають мусульманами, вірмени є відданими вірянами Христа.
Вірменська церква зберігає вірність прийнятому в 431 році на третьому Вселенському соборі догмату про єдине божественне єство Христа. Вірменська церква, первопрестол якої з давніх-давен перебував в Ечміадзіні, в догматичному і культовому відношенні близька до православ'я, але є послідовницею монофісітства і визнає правомочними рішення тільки перших трьох Вселенських соборів, зберігаючи традиції та ідеологію початкового християнства.
З усіх вірменських церков, що існують на даний момент в Україні, три перебувають у Криму: Феодосійська церква Святих Архангелів, Ялтинська церква Святої Ріпсіме й Євпаторійська церква Святого Нікогайоса, а також відновлений монастир Сурб-Хач - перлина вірменської середньовічної архітектури в Криму. Цікавою є історія створення цього шедевру: коли у ХІІІ столітті багато вірмен, рятуючись від нашестя турків-сельджуків, перебралися на кримські землі, серед них були і монахи, які шукали місце для монастиря. Інок Ованес Себастаці і його братія мали видіння у вигляді хреста. Так на цій землі виник вірменський храм Сурб-Ншан (Святе Знамення). Він був зведений у 1358 році не тільки для вірмен, а й для тих, хто шукає духовного очищення, умиротворення. Ця дата зафіксована у віршованому написі на куполі церкви. З тих пір біля храму почав формуватися чоловічий монастир. Уже в XVII столітті монастир стає одним із основних центрів паломництва Вірменської Церкви в Криму і Причорномор'ї. Усі дослідники відзначають значущість духовної ролі цього монастиря для кримських вірмен. Тут розміщувалася духовна семінарія, існувала багата бібліотека. Послушники не тільки писали літописи, а й переписували старовинні книги, оздоблювали їх чудовими мініатюрами.
Взагалі в Україні вірмени залишили великий архітектурний спадок. Старезна культурна нація мала досить значні міські громади в полісах Галичини та Криму. Головним храмом українських вірмен був кафедральний Успенський собор у Львові, а от найгарнішим вірменським храмом в Україні по праву вважається церква в Ялті.
Церква Святої Ріпсіме була зведена на кошти казково багатого бакинського нафтопромисловця, мецената і вірменина за національністю Погоса Тер-Гукасяна (якого росіянам зручніше було називати Павлом Осиповичем Гукасовим). Архітектором храму для вірменської громади Ялти був запрошений ще один відомий вірменин, який тривалий час працював у Баку – виконував архітектурні замовлення того ж Тер-Гукасяна та інших нафтопромисловців, – Габріель Тер-Мікелян. За основу для церкви Святої Ріпсіме архітектор узяв ескіз однойменного, легендарного для вірмен, храму в Ечміадзіні, ну й, звичайно, значно переробив його. Нинішня церква нагадує своїми обрисами й деякими деталями вірменську святиню VII століття, але загалом цей храм є унікальним і неповторним.
Не можна недооцінювати значення внеску, який зробила впродовж багатьох віків вірменська громада у розвиток торгівлі, промисловості, сільського господарства, культури Кримського півострова, адже тим самим вона органічно увійшла в яскраву різнобарвну палітру народів, що населяють цю благодатну землю.