Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 41
Крим - це Крим. Таке твердження стає очевидним, варто лиш перетнути Перекоп. Степ, здавалося, він і є степ — хоч північніше, хоч південніше тієї умовної лінії, що поєднує півострів з Великою Україною, але відмінності відчуваєш одразу. Інший пейзаж, інша природа, клімат… Якщо посуха для степової України — біда, то для кримського степу — смертельна катастрофа. Тому життя в Північному Криму існувало роками й століттями від річки до річки, від року дощового до року посушливого. Без води не може існувати життя. І води в Криму начебто достатньо — цілих два моря. Але вода в них солона. Власні водні ресурси півострова не спроможні перекрити потреби сільського господарства та промисловості. Вибух, що пролунав на Перекопі 17 жовтня 1963 року, визначив долю величезної території та сотень тисяч людей. Тоді була підірвана перемичка й вода з Дніпра прийшла в Крим, і благодатним місцем з того часу можна було називати не лише його південну половину.
Першим, хто замислився над питанням води, був засновник Нікітського ботанічного саду Христіан Стевен, видатний кримський науковець, засновник і перший директор Нікітського ботанічного саду. Швед за походженням, уродженець Фінляндії, він майже все своє життя присвятив Криму. Саме такі, як він, люди й створювали той Крим, який ми знаємо. У 1846 році він — уже на посаді інспектора сільського господарства Південної Росії — запропонував збудувати канал від Дніпра у Північний Крим для зрошення посушливих степів. Проект потребував 40 мільйонів російських карбованців, які так і не були виділені урядом. Крим на деякий час став асоціюватися не з кліматичними та природними ресурсами, а з ганебною поразкою у війні 1853-1855 років, з планами реваншу, й усі ресурси спрямовувалися саме на це.
У 1916 році з'явився ще один аналогічний проект. Тема зрошення Північного Криму сплила з небуття, але йшла Перша світова війна, імперія ось-ось мала розвалитися, невдовзі сталася Лютнева революція, а за нею трапився й Жовтневий заколот більшовиків. На тривалий час проблеми степової частини Криму мало кого обходили.
Комуністична імперія коштів не шкодувала. Чомусь будівництво каналів було для Сталіна ідеєю фікс: Біломорсько-Балтійський, Волга-Дон… Певно, на Йосипа Віссаріоновича справило враження спорудження Панамського каналу? Теза про втручання у природу, переінакшення її, цілком вкладалася у більшовицьку матеріалістичну доктрину. Людина, мовляв, - цар природи, а радянська людина, «обладнана» єдиним правильним світоглядом, — і поготів, і їй належить Всесвіт. У цьому контексті можливість перетворити посушливий степ у зелений лан чи квітучий сад збігалася з планами збільшення валу сільськогосподарської продукції до річниці чергового пленуму. Тож у позбавленої «химери совісті» радянської влади грошей на грандіозний проект вистачило б завжди, навіть якщо їх треба було відібрати в голодної дитини. У 1930-ті роки плани будівництва каналу з Дніпра у Крим обговорювалися й усе йшло до їх втілення… Та 22 червня 1941 року Друга світова війна пішла трохи не за тим планом, який намітив для неї вождь народів. І вирішення питання відклалося знову — майже на десятиліття.
Дані наукових досліджень свідчать, що в давнину, коли Крим не був островом чи тим більше півостровом, — він був частиною степу, відомі нам ріки текли по-іншому — Молочна, Кубань, Дон… Геологічні катаклізми змінювали ландшафт територій, з яких згодом, після катаклізмів історичних, склалася територія нашої країни. Крим став майже островом, не виключено, що певний період він і був островом, і цілком очевидно, що обриси його на мапі були зовсім іншими. Русла рік змінилися, водні потоки стали оминати Крим, і вся північна його половина перетворилася на сухий степ з вкрапленнями позбавлених життя солончаків.
Розглядалися й майже фантастичні проекти. Наприклад, існували плани побудови греблі у Керченській протоці, що замінила б собою споруджений німецькими окупантами міст, а водночас слугувала б регулятором водних потоків. Солона вода з Чорного моря не змогла б перетікати в Азовське; з часом, наповнюючись водою з Дону та Кубані, Азов і сам мав стати прісним і з нього можна було б брати воду для зрошення степів. Зауважу, що раніше вода в Азовському морі була набагато менш солоною, майже прісною, і старші люди в Криму згадують про це, тобто за всієї своєї фантастичності такий проект мав під собою реальне обґрунтування.
Особливо води потребувала промислова Керч, де у той час запланували зростання виплавки сталі та розвиток кораблебудування. Сільське господарство Криму мало прогодувати величезну масу військовослужбовців Чорноморського флоту, якому відводилася значна роль у масштабних планах глобальної комуністичної експансії; курортна сфера мала збільшити кількість відпочивальників у рази. Для того, щоб вирощувати достатньо продукції, кримському селу бракувало одного - води.
Всерйоз розглядався варіант будівництва водогону… з Краснодарського берега для перекидання частини стоку вод Кубані на Керченський півострів. Важко уявити, у що б обійшлася така споруда.
Але здоровий глузд усе ж тоді переміг — 20 вересня 1950 року уряд Країни Рад офіційно приймає рішення побудувати Каховську гідроелектростанцію із водосховищем площею понад дві тисячі квадратних кілометрів, Південно-Український та Північно-Кримський канали.