Українські водосховища Крим

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 48

Про Північно-Кримський канал як одну з найважливіших життєдайних водних артерій півострова існує величезний масив архівних досліджень та інформаційних матеріалів. Проте на півострові, крім каналу, існують ще й справжні оази життя – це рукотворні водосховища. Більшість із них розташовані у Передгір'ї і їхнє життя міцною сув'яззю поєднується з єдиними водними джерелами – кримськими ріками та річечками.

Дивовижно, але Російською імперією після загарбання Криму і ліквідації Кримського ханства у 1788 році за майже двохсотрічний період жодної копійки казенних коштів не було витрачено ні на меліоративні роботи, ні на впорядкування русел, ні на регулювання річкових стоків. Під час весняних та літніх повеней спокійні та лагідні ріки кримського Передгір'я перетворювалися у нестримні бурхливі потоки. Вони від витоків до самого впадання у море руйнували на своєму смертоносному шляху цілі села, мости, дороги, нищили сади та виноградники, нівечили сільськогосподарські угіддя, завдаючи величезної шкоди економіці півострова. З огляду на це час від часу у тогочасному кримському суспільстві поставала ідея необхідності регулювання водних стоків у Передгір'ї і, як наслідок, будівництва водосховищ.

Перше велике промислове водосховище – Альмінське було збудовано упродовж 1929 (перша черга) та 1934 років (друга черга). Його загальна місткість становить 6,2 млн м3. У 1935 році ввели в експлуатацію Бахчисарайське водосховище, яке живилось водою річки Качі. Для його облаштування обрали балку Егиз-Оба, місткість водосховища майже 7 млн м3.

У 1938 році на околиці міста Карасубазар, в одній із балок на річці Біюк-Карасу, збудували на той час найбільше на півострові Тайганське водосховище (об'ємом 13,8 млн м3). Його вода використовувалась головним чином для зрошення садів та городини. До здобутків радянської довоєнної доби потрібно віднести також і Аянське водосховище, побудоване у кримському Передгір'ї. Його перша черга введена в експлуатацію в 1933 році, а друга – в 1936-му. Загальний об'єм води у ньому понад 4 млн м3. Водосховище на річці Аян забезпечувало водою місто Сімферополь.

Південний берег разом з його курортами і санаторіями завжди потерпав від браку питної води. У 1964 році у верхів'ї річки Бельбек, на північному схилі Головної гряди, поблизу сіл Щасливе 1 та 2 і с. Ключове облаштували водосховище місткістю 11,8 млн м3, а на річці Кача – Загірське водосховище місткістю 27,85 млн м3. Їх об'єднали з водосховищем Щасливе-1. Тепер вода з нього надходить по спеціально облаштованому тунелю до Ялти. У південнобережній зоні Україною споруджено ще кілька водосховищ – Ізобільненське на річці Улу-Узень, місткістю 13,25 млн м3, і невелике Кутузовське, споруджене у 1986 році на річці Демерджі, які забезпечують своєю водою навколишні села та Алушту.

Таким чином, у довоєнні та повоєнні роки Росією для водозабезпечення міст і навколишніх сіл було споруджено лише 5 водосховищ – Аянське, Альмінське, Тайганське, Бахчисарайське та Ленінське (Юзмакське), загальною місткістю майже 40 млн м3. Тепер погляньмо на те, з якими водними ресурсами та розгалуженою мережею водосховищ, як природного стоку, так і наливних, російський агресор захопив Крим? Станом на січень 2014 року на півострові існувало 23 водосховища загальною місткістю води майже 400 млн м3. Отже, внесок України у спорудження кримських водосховищ сягає 80%.

До введення в експлуатацію Північно-Кримського каналу будівництво водосховищ та облаштування мережі зрошувальних систем відбувалося лише у гірському та передгірському Криму. Вже через два роки після передачі Кримської області Україні були здані в експлуатацію найбільші на півострові рукотворні водосховища – Чорноріченське під Севастополем (місткістю 64,2 млн м3) та Сімферопольське (місткістю 36 млн м3). Перше з них значною мірою вирішило одну з найболючіших проблем Севастополя та Чорноморського флоту – забезпечення питною водою. Сімферопольське водосховище дозволило не лише сповна забезпечити питною водою обласний центр, але й сприяло облаштуванню потужної Салгирської зрошувальної системи. Вона забезпечила зрошення понад 20 тис. га сільськогосподарських угідь у Сімферопольському районі. До того ж Сімферопольське водосховище (сімферопольці тоді жартома нарекли його морем) стало улюбленим місцем відпочинку та водних розваг.

Велике значення для розвитку садівництва, виноградарства та городництва мають також Старокримське водосховище, споруджене у 1957 році на річці Чурюк-Су (місткість 3,2 млн м3). У 1964 році облаштували досить велике Щасливенське водосховище на річці Біюк-Узенбаш. А у 1972 році Україна ініціювала будівництво величезного Білогірського водосховища на річці Біюк-Карасу (місткість 23,3 млн м3). Воно розташовується майже поруч зі старим Тайганським водосховищем. Цей комплекс вирішив проблему водопостачання всього Білогірського району і забезпечив зрошення с-г угідь, насамперед садів, виноградників та городини.

У 1980 році на річці Кача було споруджено і здано в експлуатацію ще одне велике водосховище — Загірське, місткістю майже 28 млн м3. Воно дозволило створити досить потужну Качинську зрошувальну систему. Саме Качинська долина на рівні з Салгирською та Альмінською стала промисловим виробником цінної кримської садовини. Для водозабезпечення доброякісною питною водою міста Севастополя та навколишніх сіл величезне значення має спорудження у 1966 році потужного Партизанського водосховища на річці Альмі (місткістю 34,4 млн м3).

Введення в експлуатацію Північно-Кримського каналу дозволило створити у колись посушливому кримському степу мережу наливних водосховищ. Фахівці називають їх водосховищами Північно-Кримського каналу, це — Зеленоярське, Міжгірне, Самарлінське, Керченське (Станційне), Сокольське, Феодосійське, Фронтове, Юзмакське (Ленінське), загальною місткістю 146,35 млн м3. Після окупації Криму Росією всі вони, позбавлені дніпровської води, або катастрофічно міліють, або висохли, або перетворились у смердючі болота. Так само, як і поступово руйнується, заростає очеретами залишений без догляду безводний Північно-Кримський канал.