Крим у творахіноземної літератури:В пожежі України
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 40
З усіх західних народів найбільше знає про Крим безпосередній і найближчий до українців сусід — Польща. Історія сплела долі двох народів так міцно та дивно, що породило багато сюжетів для літературних творів — і українських, і польських. До того ж цього разу ми вперше розглянемо поетичний, а не прозовий твір; і хоча автор родом з України, писав він польською, а відтак належав до польської літератури, до того ж творив у вимушеному вигнанні.
«Так, я — поляк і подолянин!» Юліуш Словацький «Беньовський»
Юліуш Словацький писав польською мовою, він — видатний польський поет, і це незаперечно. Але так само, як Міцкевич нерозривно пов'язаний з білоруським Новогрудком, Словацький належить і землі, на якій він жив, — українській Волині, рідному Кременцю, і мові, якою він писав.
Народився Юліуш Словацький у 1809 році; йому було п'ять років, коли помер батько, професор Кременецького ліцею. Закінчивши Віленський університет, Словацький стає державним чиновником у Варшаві, а через рік, у 1830-му, починається повстання Польщі. Він, як польський патріот, не міг стояти осторонь, у складі польського посольства Словацький виїздить до Лондона… Але повстання було придушено, і поетові вже ніколи не випаде побачити рідний край. І подальша його доля — майже двадцять років життя — минала в Європі; це самотність і поневіряння, але розпал творчого горіння: з-під його чарівного пера, ніби самі народжуються, виходять 16 поем, зокрема незавершений «Беньовський», драми: «Крак», «Міндовг», «Мазепа» та інші. Смерть від туберкульозу обірвала життя поета, коли йому ще не виповнилося сорока років…
Про Крим згадаю й лицарів завзятих, Знов підсаджу їх у війни сідло, — На голос мій, уставши із труни, — В пожежі України мчать вони…
Створюючи ідеалізований образ польського шляхтича, Словацький дозволяє собі зухвалі відступи від історичного персонажа — Моріц Август Беньовський виявляється вже Мауріцієм Казиміром Збігневом Беньовським, Мадагаскар не згадується, натомість велику частку твору присвячено подорожі до Криму.
Поема «Беньовський» була перекладена українською мовою Іваном Глинським. З 1984 року, коли її частина «Кримські пригоди» вийшла друком у сімферопольському видавництві «Таврія», книгу не перевидавали. На жаль, за життя було видано лише перші п'ять пісень поеми, а решта — лишилася в несистематизованих авторських записах, неповних та незакінчених. Це варто пам'ятати, читаючи книгу, інакше враження від твору Юліуша Словацького буде безповоротно загублене.
Кримські епізоди поеми починаються зі сцени, якої немає у книзі «Кримські пригоди», а саме сцени з четвертої пісні: коли Беньовський отримує від ксьондза доручення відвезти листи до кримського хана. З цим дорученням і вирушає наш герой до Криму.
Поет пише навздогін думкам, постійно роблячи відступи від теми, даючи розлогі літературно-критичні зауваження щодо стану тогочасної польської та російської поезії. Герой поеми мало спільного має з прототипом; у поемі це шляхетний, хоча й бідний, лицар, родом з Поділля.
На чорному коні у Крим, до хана Вночі і вдень посол Беньовський мчить…
У Криму нашому герою трапляється бранка-землячка, дівчина-шляхтянка з Поділля Анеля, котра не з власної волі тут опинилася: її викрали з рідної оселі нападники, і вчинив це ніякий не татарин, а козак (чи то російський, чи то проросійський). Згодом продав попові (ось і лінія Московського патріархату проглядається), а зараз на нещасну вже знайшовся новий покупець…
Втім, у «поетичного Беньовського» все не так просто, як у «реалістичного», котрий спокійнісінько обвінчався з дочкою торговця, яку згодом покинув і не бачив довіку.
Поет-романтик відрізняється від колеги-реаліста тим, що, закохавшись, мріє про всілякі лиха для свого «предмета»; звісно, лише для того, аби потім подолати всі перешкоди, перемогти сили зла та здобути кохання заслужено, як винагороду; без тих пригод, просто побратися й облаштувати міщанське гніздечко — для романтика, очевидно, нецікаво.
Герой у відчайдушній спробі визволити кохану здатен навіть увірватися у ханський палац, та сили нерівні. Від єдиного поляка — посла Борейші — годі й чекати допомоги: той любитель кальяну з гашишем спав, байдужий до реального світу.
Несподіваний порятунок приходить, коли вже здалося, що все пропало. Один з кримців, котрий, як раптово виявляється, вільно розмовляє польською, рятує шляхтича. Судячи з контексту, це ханів син, мати якого так само, як і Анеля, є бранкою-полячкою.
Беньовського, якому ледве вдалося вислизнути з Бахчисарая, в степу наздоганяє дві сотні джигітів з очільником на ім'я Ель Джин, вони присягаються вірно служити хороброму шляхтичу. На додачу Беньовський отримує від хана накритого шатром воза, такого великого, що у ньому можна було жити. Ель Джин доставляє цей ханський подарунок і запевняє, що золота у возі нема, проте є «багато клопоту»: у шатрі шляхетний юнак знаходить кохану Анелю… І всім почулось раптом — о, аллах! —