Він долучив до кави всю Європу, навчившись тому вКриму
Ігор Галущак. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 41
Кілька років тому в Львові уродженцю села Кульчиці, що на Львівщині, Юрію Кульчицькому встановили пам'ятник, який сьогодні викликає особливий інтерес численних зарубіжних туристів. Адже саме він більше трьох століть тому заснував у Відні кавову традицію, яка досить швидко отримала повсюдне поширення, спочатку в німецькомовних країнах, а потім і на всьому європейському континенті.
Тим часом Юрій-Франц Кульчицький (1640-1694) назавжди увійшов в історію Європи як хоробрий воїн і один із рятівників Відня під час турецької навали в другій половині XVII століття. Завдяки проведеному ним блискучому розвідувально-диверсійному рейду в тилу супротивника й була отримана безцінна інформація про реальні сили ворога і плани його наступу. Тому об'єднане військо Європи отримало можливість розгромити величезну турецьку армію з найменшими втратами під австрійською столицею в знаменитій битві європейських народів 12 вересня 1683 року під керівництвом польського короля Яна III Собеського. До речі, саме останній і переконав інших європейських монархів, що у разі, коли вони не привернуть до військової кампанії підрозділи запорозьких козаків, то Європу в протистоянні з Оттоманською Портою очікує неминуча поразка.
Тому Юрій Кульчицький в одному ряду з козацькими полковниками Палієм, Апостолом, Булигою, Вороном та Іскрою й прийняв пропозицію приєднатися до цього герцю. Однак серед інших він вирізнявся тим, що знав супротивника, як ніхто інший. Адже для розвідувальної необхідності перевтілитися, наприклад, в турецького офіцера чи купця міг легко!
Справа в тому, що свого часу він брав участь у численних сутичках з турками на території нинішнього Півдня України (тодішнього Дикого Поля). А щоб не заснути під час нічних варт він з побратимами-козаками, окрім паління тютюну, перейняв у ворогів й інший невідомий в ті часи в Європі звичай: заварювати і вживати міцну східну каву. Адже тоді запорозьких козаків за сон або пияцтво на варті чекало суворе покарання - або кара «на горло», або в кращому випадку - ганебне вигнання з війська, якщо козак до цього мав чималі бойові заслуги. Тому мальовнича сцена в повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба», коли під час облоги Дубно козаки перепилися й занурилися в мертвий сон, завдяки чому молодшому синові Бульби - Андрію вдалося непомітно пробратися в місцевий замок, м'яко кажучи, не відповідає історичній правді!
Але Кульчицькому все ж не пощастило. В одній із сутичок з переважаючими силами ворожої кавалерії він потрапив у турецький полон і кілька років провів у тогочасній Бессарабії та Криму як «розконвойований» заручник, поки з неволі його не викупили сербські купці. Так вони віддячили Кульчицькому за послуги перекладача, оскільки кмітливий козак прекрасно опанував за кілька років полону турецьку та кримськотатарську мови. Там, відвідуючи кав'ярні Бахчисарая, Феодосії, Гурзуфа та Алушти, він досконало й освоїв технологію приготування тоді невідомого в Європі напою.
Відтак за свої заслуги Кульчицький, який вирішив після битви вийти на спочинок, на його власне прохання отримав від вдячних австрійців не дуже зрозумілу для них тоді винагороду: всі захоплені у ворога запаси кави в зернах (близько 300 мішків).
Справедливості заради слід зауважити, що початкові спроби відкрити перші кав'ярні в Європі робилися і до нього вірменськими та єврейськими купцями. Але річ у тому, що через майже смоляну густину й гіркуватий присмак, котрі так полюбляли тодішні турки та араби, новий трунок спочатку особливої популярності серед європейців не зажив, а Ватикан навіть оголосив його «чортовою сажею»! Але саме Кульчицький запровадив у його приготування те «ноу-хау», яке задовольнило навіть церкву: він почав додавати до свіжозвареної кави вершки та цукор!
Спочатку він сам у кримськотатарському однострої розносив новітню каву на срібній таці вулицями австрійської столиці, а потім відкрив першу свою кав'ярню під назвою «Синя пляшка». Добре прислужилося козаку у відкритті власної справи й те, що він добре оволодів і німецькою мовою. Новітній напій набув такої популярності серед віденців, що через деякий час у багатьох куточках міста почали діяти подібні заклади, а Кульчицький очолив окреме співтовариство продавців кави. Австрійці й досі пам'ятають і шанують українця, бо саме йому вони зобов'язані знаменитою на весь світ віденською кавою.
Ще в 1862 році одна з віденських вулиць була названа на честь Юрія-Франца Кульчицького - Kolschitzky-Gasse, а в 1885 році на одному з наріжних будинків цієї вулиці була встановлена його бронзова скульптура. Це одягнутий у турецький стрій козак, який тримає тацю з невеличкими філіжанками кави. Також у Відні і донині існує популярне кафе з промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky».
На жаль, така шанована в Західній Європі фігура Юрія Кульчицького залишається не досить відомою у Великій Україні. Але не в Галичині! Адже саме Кульчицькому місто Лева сьогодні зобов'язане справжньому кавовому буму. Кавова ж традиція тут розпочалась з того, що, розвиваючи свою власну мережу, через кілька років після Відня він відкрив аналогічний заклад і у Львові. Тут його дійсно пам'ятають і шанують. Львівський пам'ятник роботи скульптора Романа Кікти виготовлений з бронзи, а постамент - з граніту. А щоб розкрити образ Юрія Кульчицького повністю, тут присутня і геральдична стела, на якій зображений герб роду Кульчицьких. Алегорія зброї говорить про те, що він був славним лицарем. Мішок, з якого висипаються кавові зерна і перетворюються в золоті монети, символізує, що Юрій Кульчицький був і хорошим підприємцем. А класичний кавник і паруюча філіжанка свідчать, що саме він навчив культурі споживання кави всю Європу. І, нарешті, козацька сережка у вухові, тобто «кульчик», символізує те, що він, власне, і є Кульчицький.