Дніпровська вода для Криму

Кримському півострову завжди бракувало прісної води. Дефіцит був зумовлений посушливим кліматом і відсутністю великих річок. Тому люди, які проживали на півострові, століттями вчилися знаходити воду та ощадливо її використовувати.

В умовах гострої нестачі водних ресурсів Криму годі було сподіватися на
комплексний розвиток економіки. Ідея спорудження каналу, яким би
дніпровська вода потрапила на півострів, давно збурювалася у думках
провідних науковців. Тож у цілому була не новою.

Ще в середині ХІХ століття імперською владою розглядався подібний варіант.
Вперше його запропонував засновник та директор Нікітського ботанічного саду
Христіан Стевен, але не знайшов належної підтримки. Спроби повернутися до
цього питання були зроблені в 1916 році. Інженер В.Д. Никольський розвинув
та технічно обґрунтував ідею Стевена, але революційні події завадили
реалізації інноваційних планів. Тільки у 1923-1924 роках вдалося отримати
необхідні дані і виконати проєктну схему. Втім, через невисокий рівень
тогочасних технологій, лише у 30-ті роки почали детально розглядатися
висунуті автором гіпотези стосовно іригації Криму водами Дніпра, було
визнано їх актуальність і необхідність подальшої розробки.

Висновки А.С. Панпулова стосовно пояснювальної записки до запропонованої
інженером В.Д. Никольським проєктної схеми зрошення степової частини
Криму водами річки Дніпро, датовані 1930 роком, наразі зберігаються у
Державному архіві Запорізької області.

Крім того, В.Д. Никольським було попередньо спрогнозовано ймовірний
економічний ефект для розвитку сільського господарства, у тому числі і нових
форм землеробства, розрахована орієнтовна вартість будівництва.

У висновках, зокрема, наголошується: «…источником для полного
удовлетворения в воде степной части Крыма могут явиться воды Нижнего
Днепра, бесполезно теряющиеся в Черном море, в то время как они могли бы
оросить территорию с поверхностью свыше трех миллионов гектаров».

У своїй роботі В.Д. Никольський лаконічно і чітко сформулював шість
вузлових моментів: воду необхідно знайти – взяти - доправити – зберегти –
розподілити – використати. У своїй схемі зрошення північного Криму він
виокремив такі вирішальні технічні елементи: забір зрошувальної води з Дніпра
без істотної шкоди для економічних інтересів України; можливість
транспортування цієї води до рубежів північного Криму; можливість створення
достатньо містких водосховищ у північному Криму; можливість знесолення
західної частини озера Сиваш і створення там прісноводного водосховища.

Загалом проєктна схема В.Д. Никольського була позитивно оцінена
науковцями: «Все вышеизложенное не разрешает нам отрицательно
отнестись к схеме подвода воды в Крым в трактовке автора... нельзя не
подтвердить со всей бесспорностью, что северный Крым нуждается в
обводнении, что никаких источников для этого обводнения, кроме воды Днепра
не существует».

«… регулирование Днепра устройством водохранилищ выше устройства
плотины у Каховки большей высоты может разрешить и транспортировку
значительных количеств воды в Сиваш самотеком, не нарушая предположений
по орошению левобережья и лишь выравнивая работу гидростанции. До ныне
схема по Нижнему Днепру не утверждена, а потому мы считаем, что
выдвинутая автором гипотеза обязывает к переработке варианта и в
направлении, предложенном автором, те переброски части воды в Крым,
используя район Сивашей для водохранилища», - йдеться у висновку.

Не вдалося уникнути нарікань і зауважень стосовно використаних автором
поверхових даних, суперечливих моментів, але це не зіпсувало загального
враження щодо роботи інженера: «Ввиду всесоюзного значения и крупного
экономического эффекта, орошение северного Крыма водами Днепра – должно
незамедлительно преступлено к необходимым подготовительным и
организационным, изыскательским и проектным работам с целью
всестороннего изучения».

На жаль, у післявоєнний час, коли питання спорудження зрошувального
каналу, який у майбутньому отримав назву Північно-Кримський, було визнано
пріоритетною справою загальнодержавного значення, ім'я його ідейного
натхненника було безпідставно забуте. До сьогодні нічого достеменно невідомо
про долю інженера В.Д. Никольського, навіть його ім'я і по батькові, оскільки у
всіх виявлених документах наводяться лише ініціали.

В.Д. Никольського можна без вагань назвати науковцем, який обґрунтував та
технічно довів можливість зрошення Криму водами Дніпра. І цей задум
зрештою було втілено в життя за кілька десятиліть.

Впродовж 1951-1971 років поетапно було запущено найдовший у Європі
Північно-Кримський канал, на будівництві якого працювали тисячі українців.
У Державному архіві Житомирської області вдалося відшукати рішення про
направлення робітників на спорудження Південно-Українського і Північно-
Кримського каналів.

Будівництво Південно-Українського і Північно-Кримського каналів було
розпочато на підставі постанови Ради Міністрів СРСР і ЦК КП(б)У від 20
вересня 1950 року «Про будівництво Каховської гідроелектростанції, Південно-
Українського, Північно-Кримського каналів і про зрошування земель південних
районів України і північних районів Криму». Мета проєкту – створення
належних умов для сільськогосподарського виробництва у південних регіонах
України і в північних районах Криму.

Проєктування будівництва Південно-Українського і Північно-Кримського
каналів до річки Чатирлик у Криму мала здійснювати організація
«Укрводпроєкт». У проєктно-пошукових роботах брали участь понад 2 тисячі
осіб інженерно-технічного персоналу різних проєктних організацій. Крім того,
в процесі проєктного забезпечення будівництва Південно-Українського і
Північно-Кримського каналів було задіяно17 науково-дослідних і навчальних
закладів УРСР.

Північно-Кримський канал споруджували понад 10 тисяч людей за допомогою
2 тисяч землерийних машин. Найпотужнішими з них були бульдозери,
переобладнані з танків.

У перший рік будівництва річний план освоєння капіталовкладень було
виконано достроково. Цього вдалося досягти завдяки активному сприянню з
боку Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У, оскільки республіканські керівні
інституції вчасно забезпечили кадрами і сформували структуру управління
через партійні організації.